Віршоване від Валерія Завалка

Кабан

Кум Дмитро і кум Василь
мисливці завзяті:
їх хоч хлібом не годуй –
дай пополювати.

Та однак, перед походом,
щоб не втратить сили,
дома в кума Василя
гарно попоїли.

Та і рушили затим,
як стало смеркаться.
Але кум Василь тривожно
почав оглядаться.

А уже як підійшли
аж до очерету,
кум рвонув у хащі наче
доганяв ракету.

Залишився кум Дмитро
вартовим, на чатах.
Кум поїв – то те що в пузі
треба десь дівати.

Та достоявся, що змерз...
Зорі пишуть круга...
Дума кум: піду шукать
струдженого друга.

І недовго так ходив,
кроків із дванадцять
бачить – кум собі сидить
й не дума збираться.

Треба, мабуть, підганять,
Бо вже змерз не трохи...
Поколошкав очерет
і гучненько рохнув.

Не скажу, що там багато
лишилось від друга:
карабін, патрони, шапка
й довга жовта смуга.

* * *

Якщо вас запори мучать,
збивають роботу –
то тоді сходіть удвох
з кумом на охоту.

05.02.2019 20:05

Подобається

#815 в Різне
#124 в Поезія

Відредаговано: 22.07.2024