Куниця

Кум Василь і кум Дмитро
люблять полювати:
як відкриється сезон –
аж летять із хати.

І у вибалку, на дубі
посеред гілок
піввесни і ціле літо
мудрили скрадок.

Так старались, що скрадочок
просто дивина.
Можна з нього цілим взводом
стрілять кабана.

В перший день Василь зібрався,
засів у скрадок.
А щоб не заснуть – тихенько
плямка пиріжок.

Доїдає... а надворі
помалу сіріє...
Раптом бачить: щось на стежці
велике чорніє.

Став Дмитро собі під дубом,
штани розстібає,
а Василь на дубі дума:
кабана ж злякає!

Бо кабан – тварюка з нюхом!
Учує за мить!
Треба якось свого кума
тихо зупинить.

І нічого під руками,
щоб у кума кинуть...
Дума: кину свою шапку
кумові на спину.

Кум Дмитро маленький виріс:
голова – як дуля.
Тому шапка та наділась,
як на штир каструля.

Затулило очі, носа,
шерсть забила рота...
Стало страшно і не видно –
от така забота.

Кум ту шапку з себе рве –
аж ламає нігті.
Якось зняв. І манівцями
гей – додому бігти.

Та із шапкою на зло
біда приключилась:
Поворозкою та шапка
за ґудзик вчепилась.

Майорить за кумом ззаду,
стукає по спині.
Кум газує: від натуги
уже й вуха сині.

Одчепилася нарешті.
Кум підбавив газу...
Радий, що із себе скинув
кудлату заразу.

Кум Василь ізліз із дуба...
Тихо, для порядку,
підібрав рушницю кума
і кудлату шапку.

А на завтра йде у гості
рушницю відносить.
Трохи стидно, бо не знає,
що із кумом й досі.

Поздоровкались. За стіл...
... закусили салом.
І Василь пита в Дмитра:
що, кум, полювали?

Та... ходив... уже темніло,
як ішов по гаю...
Дома випив, щоб не мерзнуть,
зо дві чашки чаю.

От прийшов до того дуба...
став... щоб подивиться...
І на мене зверху впала
скажена куниця.

І таке мені робила,
насилу одбився!
Не брешу: тікав, що дома
на печі спинився.

От же правда, та куниця
хуже сатани.
Так летів, що вже аж дома
застібнув штани.

І я тут не сумніваюсь –
скажена напала.
Як не віриш – глянь на пику.
Кігтями подрала.

* * *

Правду кажуть лікарі
і гомеопати:
Зрізуй нігті, коли йдеш
кабана стріляти.

01.02.2019 19:30