Віршоване від Валерія Завалка

Я падаю

Я падаю з страшної глибини...
Я стрімголов занурююсь у хмари,
що ходять мов нестрижені отари,
серед лугів моїх тривожних снів.

І от: розсіюється морок безкінечний,
зоря́ний пил на пальцях шелестить...
Я розумію, що посеред неба
нам бути й жити із тобою треба.

На жаль, я прокидаюся за мить.

04/01/2019 10:37

Подобається

#913 в Різне
#150 в Поезія

Відредаговано: 22.07.2024