Над дивним полем з тихою росою,
У чистій та прозорій вишині
Хлопчина та дівча із русою косою
У вишиванках взрілися мені.
Обоє юні-юні, зовсім діти,
Вони у душу глянули мою
І у душі моїй палали квіти
Які я лиш збирався посадити
Й розкошувати у своїм раю.
Чому? – кричати захотіло слово...
За що? – забилась зранена душа...
А серце знало. Бо лише у крові
Є влада ненавидіти й прощать.
Воно почуло, що земля не може
В уста свої прийняти кров дітей,
Й нещасна плаче: вбережи їх Боже,
Дай тих, хто днесь повстане на сторожі,
Щоб більше не було смертей.
Та гавкають удалині гармати
Хурчать снаряди, бухаються в пил...
Й горять-горять чиїсь-то рідні хати
І кров дітей усотується в діл.
Я їх не знав. Але земля святая
Таку молитву слала в небеса,
Що у небес тепер і вже й довіку
Є сині очі й русая коса.
Не скоро заживуть землі моєї рани,
Й слова про мир – то поки лиш слова...
Але й по перемозі будем бачить,
Як небом синім пам’ять проплива...
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.