Просто віршики ^_^

Чотири

Моє життя як два плюс два,

Склади й отримаєш четвірку.

А як же я? Як я сама?

Це тільки ти жлюкаєш горілку!

Я спокій, смерть... Я темнота,

Одна велика незалежність.

Я темряви одвічної дочка,

Краси твоєї протилежність...

Скажи хто ти? Скажу хто я...

Живем на схилах порожнечі.

Нема у світі більш добра,

Я бачу зла велику втечу!

Має життя як два плюс два,

Шлях незвіданий... Моє велике море...

Налий сто грам і випий все до дна!

Забудь своє маленьке горе.

       22.12.05р.

Депресія

Тихо.

Немов буря десь на підході.

Глухо.

Немов усе в передчутті.

Я сьогодні ночую удома,

Я сьогодні гуляю ввісні.

Вись.

Там, на пташинім польоті.

Час.

Я рахую години у дні...

А у душі сновида-Негода

І на майбутнє діти-Дощі.

      28.11.06р.

Вихід з дипресії

Крок. Біль.Смерть.

Тікаєш, щоб не повернутись.

Крок. Біль. Смерть.

Думки просять одягнутись.

    Біжи. Ти є спекотне світло.

    Змивайся. Ти є водою думок.

    Думки тікають із вітром

    Вкравши ідеї твоєї шматок.

Крок. Біль. Смерть.

Схопився, шукаєш нестачі.

Крок. Біль. Смерть.

Втрачене не підлягає віддачі.

    Шукай. Ти є всевидяче око.

    Ти вседержатель зірок.

    Мозок обливається соком,

    Протираючи нерв до дірок.

             28.11.06р.

Я тебе...

Я тебе більше ніколи не побачу

Як не відчую більше почуттів.

Я тебе більше ніколи не побачу

Як знов зненавиджу цей біль.

Я тебе більше ніколи не побачу

Іди від мене ти печаль.

Я тебе ніколи більше не побачу

Я скреслю весь набутий жаль.

Я тебе більше ніколи не побачу

Хай прийде новий світлий день.

Я тебе ніколи більше не побачу

Ти, мов, ненависна мігрень.

Я тобі ніколи не пробачу,

Я видихну тебе з своїх легень.

      15.02.05р.

Розплата

Завжди казати ні,

Перш ніж слідом всі сліди

Замете, в холоді розпуки...

Зникне, в таінстві розлуки,

Чорним вороном

В багрянім небі.

Вросте спогадом---

В великім злеті,

А потім в відчаї

За розпочате

З кімнати слідчої

Та й в ізолятор.

За те, що були,

За те, що знали.

Можливо чули

А може й вгадали...

Кімнати-тортури

Без миті розради.

Муки й спокуси,

Як хвилі відради...

І мрії щирі

Змогти промовчати

В холодних кімнатах

В чеканні розплати.

       8.02.07р.

Неба синь

В твоїх очах зустріли спокій,

В твоїх очах вмирали в дні.

    Вмирали смертю всіх останніх,

    Вмирали в крики голосні.

Кричали в спокої звертання,

Метались в таінстві гріхів...

    Звертали всі твої зізнання

    І важили у вагах рештки днів.

Даремно. Марно... так назавжди.

Із спокоєм вбивали неба синь.

    Позбувшись разом неба правди

    Шукали нову глибочінь.

          5.04.07р.

В пам’ять

Громом сліпим

По вмерлим думкам,

Щоб попелу їм не залишити.

Рухом німим

По ржавим шляхам.

Вбиваючи--- час вскип’ятити.

Знов крок уперед.

До страти надій...

До горя в стилі свободи.

Де демократ

Там п’ять гільйотин

І труп мрії-роботи.

Холод глухий,

Невідомо кінця...

Назад немає дороги.

Хтось був правий,

Хтось лив до вінця.

Держава ж грала в пологи...

А час як солдат,

З автоматом в руках...

Напрям--- нове поле бою.

Він в мріях родився

І в мріях згасав

У бою горівши з смолою.

    10.02.07р.

Кардіограма

Образа здавлює горло...

Хоча... ні. Це скоріше жаль.

Жаль за зникнувшим днем.

За днем, який міг зовсім інакше...

Зовсім по-іншому закінчитися...

Образа--- це так... до слова...

Вона не зрівняється з тим,

Зовсім незрозумілим відчуттям.

Це навіть не можна назвати

Самотністю.

Не можна назвати жалем.

Найгірше, що хочеться розплакатися.

Найголовніше--- цього не робити...

А як хочеться...

Як мріється... як прагнеться...

І як неможливо

Вилити зі слізьми

Спазм,

Що лещатами

Здавлює

Горло.

Неначе...

Пастка

Металевими вікнами...

Скляними гратами

Мрії сховані,

Мрії злапані.

Надії холодом

Дипресс-заморожені,

Щастя голодом---

Усім заторможені.

Кулаками-силами

Биті з бажаннями,

Колоті вилами---

Залиті зізнаннями.

Насильно змінені,

Непотрібно залишені,

З пам’яті зігнані...

Морально принижені.

Металевими вікнами...

Скляними гратами.

Ти живеш у відчаї,

Харчуєшся зрадами,

Не списана Гідними...

Не врятована платами,

Чомусь даними рідними,

Не будучи правдами.

   16.02.07р.

Поклик сорок п’ятого

Сірою завісою затягло небо,

Неіснуючий сморід став у ніздрях.

Спогад був прокляттям...

Безтямний рух рукою,

Немов, у бажанні зігнати