Кохання і тисяча його облич.

Зміст.

1. Вірш. У саду.
2. Новела. Кохання — це не лише дар.
3. Вірш. Наш світ — це сюжети, наш дім — то сторінки.
4. Новела. Скільки облич має кохання?
5. Вірш. Як я кохав.
6. Новела. Роздоріжжя.
7. Вірш. Любов – це емоція в чистій душі.
8. Новела. Їхні шляхи.
9. Вірш. Розчарування.
10. Новела. Ранкове пробудження дівчини.
11. Вірш. Митці.
12. Новела. Ніжність і тиша.
13. Вірш. Письменниця.
14. Новела. Кохання мами.
15. Вірш. У світі сторінок.
16. Новела. Кава і теплі вечори.
17. Вірш. Шкільне кохання.
18. Новела. Сила двох сердець.
19. Вірш. Щастя.
20. Новела. Зустріч долі.
21. Вірш. Це і є, напевно, кохання.
22. Новела. Кохання – це таємниця.
23. Вірш. Сніг та кохання.
24. Новела. Пам’ятай що кохання є.
25. Вірш. Сон.
26. Новела. Життя в гармонії кохання, чоловіча версія.
27. Вірш. Кохання.
28. Новела. Кохання метелика.
29. Вірш.  З днем народження письменниця!
30. Новела. Кохання і з погляду віри в бога. (но це не точно)
31. Вірш. Без назви
32. Новела. Думки, що не дають спокою…
33. Вірш. Дощ за вікном
34. Новела. Кохання у житті чоловіка: шлях через роки.
35. Вірш. Без назви
36. Новела. Пам’яті бабусі однієї з читачок.
37. Вірш. Без назви
38. Новела. Пара янголів.
39. Вірш. Без назви
40. Новела. Про кохання.
41.  

1. У саду.

Там, у саду́, там десь у ти́ші, ми віддава́лись на траві́,

Під шу́рхіт ві́тру у промі́ннях, серця́ горі́ли у вогні́.

Небе́сний ше́піт ти́хо ли́нув, зірки́ всміха́лись в далині́,

Пори́ву при́страсті віддали́сь, як дві душі́ в одні́й струні́.

Торка́лись па́льці твого́ ті́ла, нена́че вся ти у вогні́,

Тепло́ твого́ диха́ння по́руч трима́ло мене́ на межі́.

А ко́жен спі́льний рух на зу́стріч — це ні́би ві́чність у раю́,

Я відчува́в, тремті́ння ті́ла і я вже теж був на краю.

Ніч огорта́ла нас любо́в’ю, і ти́хо па́дала роса́,

А ми у сяйві зорь коха́лись, твори́ли сексу чудеса́.

Там, у саду́, там десь у ти́ші з’єдна́ла до́ля дві душі́,

Ми полум’ям любві́ пала́ли, що ві́чно сві́тить у пітьмі́.

2. Кохання — це не лише дар.

Коли людина довго живе на самоті, вона починає втрачати ті частинки духовності, що накопичувалися роками. І з часом вона стає нещасною, ніби зруйнованою, до напівживого стану, де втрачається сама суть її існування. Така людина перетворюється на порожню оболонку, на нікого, хто блукає серед світу, що вже нічого не може дати. Вона позбавлена надій, а її життя — це порожнеча, в якій немає ні традицій, ні стабільних основ.

Вона втрачає те, що було колись важливим: власні інтереси, справжні почуття, все, чого чекала і чого прагнула. І все ж, ця порожнеча не є кінцем, вона, як і сама любов, може мати нове народження. Як і кожна людина, яка відчуває себе самотньою, вона шукає свій шлях до змін, навіть якщо цей шлях невідомий.

Кожен, хто коли-небудь був самотнім, розуміє, як важливо знову знайти те, що давало б сенс життя. І іноді ми розуміємо, що повинні зруйнувати старі переконання, старі страхи і переосмислити весь світ, щоб знайти справжнє кохання. Кохання, яке не тільки звільняє, але й змінює нас.

Я, як автор цих історій, не прагну змусити читачів повірити в ідеал чи уявну реальність. Я прагну передати ідею про те, що іноді потрібно дозволити собі зламати власні стіни, щоб знайти те, чого так довго шукав — справжнє кохання. Це не утопія, це реальність, яку ми здатні побудувати самі, покроково йдучи до неї через біль і розчарування.

Мої роздуми та герої — люди, які не захищають чиїсь інтереси, не шукають винних, а тільки пізнають і осмислюють цей світ і самих себе. І саме через це пізнання йдеться шлях любові. В їхньому розумінні світу є місце для доброти, для змін, для відновлення втраченого.

І це моє повідомлення світу через ці історії: кохання — це не лише дар, це боротьба, і в боротьбі ми знаходимо справжню силу бути разом, незважаючи на всі труднощі. Я впевнений, що, віддавши себе повністю цій боротьбі, ви можете змінити свою долю, змінити все навколо, лише б вірити, що в серці є місце для тепла та кохання.

Отже, і таке обличчя має кохання.

3. Наш світ — це сюжети, наш дім — то сторінки.

Твої́ па́льці по клавішах — мов легки́й дощ,

Ти тво́риш сюже́т, а я варю́ смачни́й борщ.

Ти пи́шеш рома́н, я склада́ю ві́рші,

Ми між рядка́ми сміємось, вони́ тобі́ до душі́.

Ка́ва сти́гне у чашках, а годи́нник спіши́ть,

Час мина́є для нас — десь сюже́т майори́ть.

Ти буду́єш світи́, я шука́ю в них зміст,

У обо́х на думках — донести́ всім їх вміст.

Дві душі́, що живу́ть у гармо́нії й книжках,

Два серця́, що б'ю́ться у спі́льному ритмі.

Наш світ — це сюже́ти, наш дім — то сторі́нки,

Де любо́в, як буре́мний вого́нь, дока́зують вчи́нки.

4. Скільки облич має кохання?

Скільки голосів? Скільки відтінків? Воно може бути теплим і затишним, наче літній світанок, що огортає легким серпанком. А може раптово впасти, мов буревій, що не залишає нічого на своєму шляху. Воно здатне збити з пантелику, немов вузька стежка, що губиться у нічному лісі.