Невідома Планета

Вірші з невідомій планети.

Невідома планета 3.

1.

Крізь зорі й вітер у вічний політ,

Відкриє дорогу новий зореліт,

І тінь його довга у небо злетить,

Залишивши слід, де безодня шумить.

Там спокій і тиша, там інший є світ,

Що кличе крізь час у космічний політ.

А зорі яскраві у темряві вічній,

Супроводять у мандри той шлях довговічний.

Незнані планети, мов загадки у снах,

Тут раси існують у різних світах.

Шукаю я долі в чужих небесах,

І зірки шепочуть: "Ти знайдеш свій шлях".

І воля, що лине крізь простір і роки,

Загартовує дух мій і силу думки.

Бо всесвіт чекає, і кличе, і зве,

Де зірка далеким промінням живе.

Куди ж ти, душа, помандруєш знову,

Які ти відкриваєш світи, де основу

Ти сам закладаєш у пошуках мрій,

Залишивши місце для нових надій?

І ось, через зорі, крізь час — за межу,

До обрію нового, де живу і служу.

Там в сяйві зірок я знайду свій причал,

Де вічність — мов хвиля, а шлях — мов кришталь.

2.

Крізь пустку холодну, крізь простір та час,

Мандрую, шукаючи власний свій шлях,

Літаю з котами в безкраїх світах.

Бо в серці моєму – вогонь ще не згас.

Істоти навколо, шепочуть секрети,

Про зоряні струни, про давні прикмети.

У їхніх очах – відображення долі,

Що злились у пісню, мов стукіт у скроні.

І хоч осяяння бувають важки,

Я вчуся читати цей світ, як книжки.

Бо кожна планета, що в сяйві зірок,

То частина дороги й частина думок.

Таємниці глибин і мовчання небес,

Ведуть мене далі, мов незримий прогрес.

Ось в зорянім небі залишився слід,

Що шепоче мені: "Ти не сам, ще є хід".

3.

Планети мовчать, але шепчуть вітри,

Їх голос луною летить крізь світи.

Я чую той шепіт, вбираю у душу,

І кожен рядок переношу, як мушу.

Десь під зоряним небом друкую роман,

А мій корабель, розтинає туман,

Де кожна глава — це новий небокрай,

Де уява малює мені власний рай.

Тут битва за правду, тут пошук себе,

Тут зоряний шлях у майбутнє веде.

Тут між рядками розсипані кожного мрії,

Прощання та зустрічі, втрати й надії.

І я, між зірок, як той вільний соліст,

Творю інший всесвіт, друкую на лист.

Коли завершиться цей епос — не знаю,

Та кожне я слово життям прикрашаю.

Невідома планета 4.

1.

Ця історія про боротьбу й надію,

Про людство, що шукає нову мрію.

Мандрують герої в руїнах світів,

Де світло сягає забутих країв.

Тут кожен їх крок це є вибір буття,

Між тишею смерті й вогнем життя.

Вони виживають, стираючи страх,

Знаходять дорогу у мертвих світах.

Загадки вивчають в уламках століть,

Шукаючи істини крихітну нить.

Ця сага про те, як у мороці днів,

Знаходити шлях на узбіччі світів.

Відлуння пригоди звучить у душі,

Мов пісня світанку в холодній тиші.

І, може, герої знайдуть тут свій шлях,

До світла, що сяє в безмежних світах.

2.

Планета зелена – природи краса,

Смарагдовий килим на всі небеса.

Ліси шелестять у співзвуччі вітрів,

Дзюрчання струмків – це як музика снів.

Тут ліс скрипить і водоспад співає,

А сонце, граючись, природу осяває.

Енергія життя в усьому оживає,

І спів птахів в гармонії лунає.

Планета ж пустельна – суворий урок,

Мов час тут застиг на віки й на крок.

Тут кожен похід – це боротьба за життя,

Де в тиші ховається сила буття.

Горизонт тут безкраю і пустеля суха,

Тут барви зникають і тиша глуха.

Урагани стирають відлуння життя,

А вітер - це хижий співак забуття.

Бо там, де зелена дарує життя,

Пустельна дарує душі забуття.

Дві різні планети, два різних буття,

Та обидві у Всесвіті мають життя.

3.

Крізь бурі планетні, крізь зоряний пил,

До мрії йду сміло, здолав небосхил.

Попереду простір, попереду шлях,

До світла, що сяє в безмежних світах.

Шепочуть зірки про далекі світи,

Десь тіні незнання стирають сліди.

Між тисяч планет і аномальних стихій,

Шукаю я відповіді в таїнстві мрій.

Летить корабель крізь тумани густі,

Тут зорі мовчать у далекій пітьмі.

Туманність ховає забутий секрет,

А шепіт зірок нам дарує сюжет.

У серці горить їх незгасний мотив —

До світла, до правди, до дивних світів.

Крізь бурі планетні, крізь зоряний пил,

До мрії веде цей невидимий схил.

Тут в серці героїв горить вічний шлях —

І воля гартується в зоряних днях.

І хоч невідомі ще фініш та старт,

Я знаю, що Всесвіт – мій вічний азарт.

4.

Дослідники знову, ідуть крізь свій страх,

Крізь сяйво порталів, крізь попіл і прах.

За покликом долі, за мрією снів,

У глибини всесвіту, в безодню світів.

Де вітер на дюнах шепоче секрети,

В руїнах світів ми знаходим скелети.

Де кожен портал — це загадка і шанс,