Невідома Планета

Вірші з невідомій планети.

Зміст.

Невідома планета 3.

1. Розділ 28. Проміжний світ.

2. Розділ 31. Втеча.

3. Епілог.

Невідома планета 4.

1. Передмова.

2. Розділ 2. ШІ та подорожі по планеті.

3. Розділ 5. Зустрічі та мандри.

4. Розділ 9. Аномалії і розвідка.

5. Розділ 13. Буря в пустелі.

6.  Розділ 17. Мегаполіс.

7. Розділ 19. Торгівля та проблеми.

8. Розділ 22. Нові проблеми - старі справи.

9. Розділ 24. Мандри.

10. Розділ 26. Завіса таємниць.

11. Розділ 28. Бункер.

12. Розділ 29. Напад.

13. Розділ 30. Зрада, підступність і відплата.

Невідома планета 5.

1. Передмова.

2. Розділ 1.

Невідома планета 3.

1. Розділ 28. Проміжний світ.

Крізь зорі й вітер у вічний політ,

Відкриє дорогу новий зореліт,

І тінь його довга у небо злетить,

Залишивши слід, де безодня шумить.

Там спокій і тиша, там інший є світ,

Що кличе крізь час у космічний політ.

А зорі яскраві у темряві вічній,

Супроводять у мандри той шлях довговічний.

Незнані планети, мов загадки у снах,

Тут раси існують у різних світах.

Шукаю я долі в чужих небесах,

І зірки шепочуть: "Ти знайдеш свій шлях".

І воля, що лине крізь простір і роки,

Загартовує дух мій і силу думки.

Бо всесвіт чекає, і кличе, і зве,

Де зірка далеким промінням живе.

Куди ж ти, душа, помандруєш знову,

Які ти відкриваєш світи, де основу

Ти сам закладаєш у пошуках мрій,

Залишивши місце для нових надій?

І ось, через зорі, крізь час — за межу,

До обрію нового, де живу і служу.

Там в сяйві зірок я знайду свій причал,

Де вічність — мов хвиля, а шлях — мов кришталь.

2. Розділ 31. Втеча.

Крізь пустку холодну, крізь простір та час,

Мандрую, шукаючи власний свій шлях,

Літаю з котами в безкраїх світах.

Бо в серці моєму – вогонь ще не згас.

Істоти навколо, шепочуть секрети,

Про зоряні струни, про давні прикмети.

У їхніх очах – відображення долі,

Що злились у пісню, мов стукіт у скроні.

І хоч осяяння бувають важки,

Я вчуся читати цей світ, як книжки.

Бо кожна планета, що в сяйві зірок,

То частина дороги й частина думок.

Таємниці глибин і мовчання небес,

Ведуть мене далі, мов незримий прогрес.

Ось в зорянім небі залишився слід,

Що шепоче мені: "Ти не сам, ще є хід".

3. Епілог.

Планети мовчать, але шепчуть вітри,

Їх голос луною летить крізь світи.

Я чую той шепіт, вбираю у душу,

І кожен рядок переношу, як мушу.

Десь під зоряним небом друкую роман,

А мій корабель, розтинає туман,

Де кожна глава — це новий небокрай,

Де уява малює мені власний рай.

Тут битва за правду, тут пошук себе,

Тут зоряний шлях у майбутнє веде.

Тут між рядками розсипані кожного мрії,

Прощання та зустрічі, втрати й надії.

І я, між зірок, як той вільний соліст,

Творю інший всесвіт, друкую на лист.

Коли завершиться цей епос — не знаю,

Та кожне я слово життям прикрашаю.

Невідома планета 4.

1. Передмова.

Ця істо́рія про боротьбу́ й наді́ю,

Про лю́дство, що шука́є нову́ мрі́ю.

Мандру́ють геро́ї в руїнах світі́в,

Де сві́тло сяга́є забу́тих краї́в.

Тут ко́жен їх крок це є ви́бір буття́,

Між ти́шею сме́рті й во́гнем життя́.

Вони́ вижива́ють, стира́ючи страх,

Знахо́дять дорогу́ у ме́ртвих світах.

Зага́дки вивча́ють в ула́мках столі́ть,

Шука́ючи і́стини кри́хітну нить.

Ця са́га про те, як у моро́ці днів,

Знахо́дити шлях на узбі́ччі світі́в.

Відлу́ння приго́ди звучи́ть у душі́,

Мов пі́сня світа́нку в холо́дній тиші́.

І, мо́же, геро́ї тут зна́йдуть свій шлях,

До сві́тла, що ся́є в безме́жних світах.

2. Розділ 2. ШІ та подорожі по планеті.

Плане́та зеле́на – приро́ди краса́,

Смара́гдовий ки́лим на всі небеса́.

Ліса́ шелестя́ть у співзвуччі ві́трів,

Дзюрча́ння струмкі́в – це як музи́ка снів.

Десь ліс скрипи́ть і водоспа́д співа́є,

А со́нце, гра́ючись, приро́ду осява́є.

Ене́ргія життя́ в усьо́му ожива́є,

І спів птахі́в в гармо́нії луна́є.

Плане́та ж пусте́льна – суво́рий уро́к,

Мов час тут засти́г на віки́ й на крок.

Тут ко́жен похі́д – це боротьба́ за життя́,

Де в ти́ші хова́ється си́ла буття́.

Горизо́нт тут безкра́ю і пусте́ля суха́,

Тут ба́рви зника́ють і ти́ша глуха́.

Урага́ни стира́ють відлу́ння життя́,

А ві́тер - це хи́жий співа́к забуття́.

Бо там, де зеле́на дару́є життя́,

Пусте́льна дару́є душі́ забуття́.

Дві рі́зні плане́ти, два рі́зних буття́,