Вірші "Весняні квіти"
Благай
Ти шукаєш любов у кожному закутку,
А її не шукають.
Ти благаєш любов у богів,
А її не благають.
Ти бачиш її у слові "стать",
Але навіть її не обирають.
Любов — як квітнева гроза,
Її тихо й спокійно чекають.
Але коли вона, як весняний цвіт, прилітає,
Ніхто ні звуків, ні слів не добирає.
Хтось мовчки, невпинно жадає,
А хтось, мов сокіл, у небо злітає.
Той сокіл невпинно повітря хапає,
Ні голод, ні страх його не спіткає,
Але, ударившись об скелю, кров’ю стікає.
Це не любов, коли хтось голову втрачає.
Інший м’якими губами ключиці цілує,
І в бурю і сонце серце твоє чатує.
Худими пальцями на спині візерунки малює,
Палко кохає, цілує і лікує.
Але ...
Що з цього всього коханням є?
Кохання лише в тобі,
В тобі вирує й живе.
Хтось його малює,
Наздоганяє,
Жадає,
Або на клаптики рве.
Що з цього, голубко, твоє?
Живе? Спокійне? Палке?
Мені без різниці,
Воно твоє, не моє.
Відредаговано: 19.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
