Вірші у віддзеркаленнях

Отруйні цілунки

Його цілунки, мов отрута,

Та ти шукаєш їх знов і знов.

І кожна зустріч ніби спокута,

І кожен погляд — до краю крок.

 

Ти знаєш правду абсолютно,

Та все ж ідеш своїм шляхом,

Бо душа твоя така забута,

Що біль сприймає за любов.

 

Ти у полоні — його владою скута:

Пахне квітами — та так пахне кров.

Ти у полоні. Тебе нема. Ти тінь,

Позбавлена дару поколінь.

 

Його цілунки, мов отрута...

Його цілунки і руки його

Дають тобі нове життя —

Початок нового кінця.

2026




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше