Притча про кульбабу

Багато віків тому, у далекому царстві, жив собі мудрий король. За собою мав він лише одну єдину доньку. Коли настав час обирати їй нареченого, король хотів віддати доньку найбільш кмітливого чоловіка з усього королівства. Він звелів рознести світом звістку: той, хто принесе до палацу найбільш унікальну серед усіх квітку, отримає руку принцеси і безкрайнє багатство короля у нагороду.

Звістка швидко розійшлася королівством.

Молоді пани, лицарі та мандрівники вирушили до далеких гір, дрімучих лісів і незвіданих земель. Вони шукали квіти, що розквітали раз на сто років, росли лише на стрімких скелях або ховалися в темних долинах, куди ніколи не ступала нога людини.

У призначений день королівський сад наповнився сотнями дивовижних квітів. Одні сяяли срібними пелюстками, інші мали таке забарвлення, якого у жодному сні не побачиш. Тут були квіти з далеких островів та невідомих земель.

Та серед усього цього розмаїття було щось дивне: скільки б король не дивився на принесені дари, йому раз у раз траплялися квіти, схожі одна на одну. Різні за кольором, формою чи походженням, вони все ж мали своїх двійників.

Король довго ходив поміж квітів, аж поки його погляд не зупинився на єдиній, по-справжньому унікальній серед усіх квітці.

Звичайна кульбаба, яка одиноко стояла у прозорій вазі осторонь інших рослин.

Король обійшов усі столи по колу кілька разів. Придивився до кожного дару й зрештою до його голови прийшло осяяння: серед сотень дивовижних квітів лише одна була такою, якої не зміг принести більше ніхто.

Це була кульбаба, яку приніс звичайний юнак. Він зірвав цю квітку на полі серед сотень інших кульбаб, дорогою до палацу.

Король віддав доньку за юнака, а кульбабу звелів посадити у своєму саду, де вона мала квітнути поміж інших рідкісних рослин королівства.