"Під крилами часу"

1

Під крилами часу ми всі малі,

Летимо, не знаючи, куди,

І тільки спогади у пилі

Шепочуть: “Живи, не бійся біди.”

2

Ми — подорожні у ріках днів,

Де хвиля зносить і знову кидає,

І навіть той, хто давно мовчав,

Колись усе ж любов згадає.

3

Час, мов вітер, стирає сліди,

Та не торкається того, що в серці,

Бо там, де боліли колись світи,

Тепер ростуть наші твердині й перці.

4

Ми стоїмо під годинником долі,

Де стрілки пливуть, мов течія,

І хоч життя не раз безсоле,

Та все ж воно — твоя земля.

5

Є мить, коли час спиняє подих,

І все, що знав — здається сном,

А серце б’ється, наче вперше,

Під небом чистим і ясним днем.

6

Під крилами часу росте терпіння,

Як трава крізь каміння й біль,

І навіть втома дає прозріння,

Що кожен день — це новий криль.

7

Ми іноді хочемо спинитись,

Повернутись до вчорашніх мит,

Та час не дає — лише кличе

Вперед, де далі душа горить.

8

Під крилами часу немає вчора,

Є тільки зараз — момент і світ,

І якщо любиш, то це не скоро,

А назавжди, попри сто літ.

9

Ми падаємо, щоб знов піднятись,

Щоб знати ціну кожним крокам,

І навіть біль не даремно дасться —

Він формує серце і його поклик.

10

Під крилами часу усі ми діти,

Що вчаться втратам і знов — теплу,

І навіть ніч не може знищити

Те світло, що несем у душу.

11

Ми вчимося мовчати, коли болить,

Бо слово — гостре, як меч вогню,

І тільки серце здатне збагнути,

Коли прощення — твоя весна.

12

Час береже свої таємниці,

Ховає правду за тінню снів,

Та хто дивиться очима щирими —

Той бачить істину між рядків.

13

Під крилами часу росте любов,

Не та, що палає, а та, що живе,

Вона мов ріка — тече знов і знов,

І вічно серце до неї зове.

14

Ми — подихи вітру, миттєвий пил,

Та в кожній миті є вічність Бога,

І навіть якщо згоріли вмить,

То далі буде ще одна дорога.

15

Під крилами часу все має сенс,

Навіть біль — це частина краси,

Бо без темряви не видно небес,

І без падіння не вчишся рости.

16

Час лікує, та й ранить теж,

Він змінює все, що ми тримаєм,

І лише душа, мов давній вірш,

Живе, навіть коли зникаєм.

17

Ми блукаємо між “було” і “є”,

Шукаючи спокій у словах,

Та час шепоче — “усе мине”,

Але любов — лишиться в нас.

18

Під крилами часу мовчить життя,

Слухає наші крики й сни,

І тільки серце без каяття

Пише історію до весни.

19

Ми всі колись станем пилом зорі,

Розтанемо в світлі, мов сніг,

А час знов покличе когось новий,

Щоб продовжити наш оберіг.

20

Під крилами часу є вічний дім,

Де спокій лягає, мов тихий спів,

І хто пройшов усе своїм шляхом —

Той справді жив.