"Відлуння спогадів" 290

1

Старі вулиці мовчали під дощем,

І я йшов, ловлячи краплі на долоні,

Кожна — як маленька пам’ять,

Що блукає серед моїх думок.

2

Вікна зітхали теплом чужих домів,

Мов обійми, що не дійшли до мене,

Я дивився крізь скло,

Щоб відчути історії невидимі.

3

Старі дерева тримали спогади,

Мов коріння вбирає віки,

Я торкався їх кори,

Щоб відчути зв’язок із минулим.

4

Тіні на стежках гойдалися від світла ліхтарів,

Мов хтось крокує поряд зі мною,

Я прислухався до їхнього шелесту,

Щоб відчути присутність давно відсутніх.

5

Далекий сміх лунав крізь ніч,

Мов відгомін радості чужих сердець,

Я зупинявся, щоб слухати,

Щоб відчути тепло, що губиться.

6

Старі годинники тикали у темряві,

Мов ритм серця старого міста,

Я дивився на їх стрілки,

Щоб відчути плин часу.

7

Річка віддзеркалювала нічні вогні,

Мов спогади, що пливуть по воді,

Я стояв на березі,

Щоб відчути їхній тихий рух.

8

Старі лавки мовчали під дощем,

Мов свідки забутих зустрічей,

Я сідав на одну з них,

Щоб відчути присутність минулого.

9

Листя шепотіло під ногами,

Мов слова, що ніколи не сказали,

Я йшов серед них,

Щоб відчути таємниці природи.

10

Старі двері скрипіли при вітрі,

Мов спогади відчинялися на мить,

Я торкався їх,

Щоб відчути тепло й холод разом.

11

Туман обгортав вулиці ніжно,

Мов приховує сліди кроків,

Я йшов крізь нього,

Щоб відчути загадку нічного міста.

12

Старі стіни ховали відлуння голосів,

Мов тіні розмов минулих років,

Я вдивлявся у тріщини,

Щоб відчути їхню присутність.

13

Під дахами старих будинків

Сховалися спогади дитинства,

Я прислухався до тиші,

Щоб відчути сміх, що колись лунав.

14

Старі камені мостової блищали під дощем,

Мов сліди часу, що не зникають,

Я ступав по них обережно,

Щоб відчути вагу минулого.

15

Старі ворота повільно відчинялися від вітру,

Мов запрошення до незвіданого,

Я проходив крізь них,

Щоб відчути місто у всій його глибині.

16

Тіні будинків лягали на тротуар,

Мов штори на сцені вечірньої драми,

Я крокував між ними,

Щоб відчути гру світла і темряви.

17

Старі дерева тримали спокій ночі,

Мов охоронці тиші, що не змінюється,

Я йшов під їх кронами,

Щоб відчути силу вічності.

18

Зорі пробивалися крізь темряву,

Мов очі, що спостерігають за світом,

Я піднімав голову,

Щоб відчути безмежність ночі.

19

Вітер ніс запах дощу і листя,

Мов спогади, що пливуть у повітрі,

Я вдихав його,

Щоб відчути невидимий зв’язок із світом.

20

І стою серед тіней,світла і спогадів,

Ловлячи кожну миттєвість,

Щоб відчути, як відлуння минулого

Переплітається з теперішнім серцем.