"Шепіт вітру"

1

Вітер гуляв по полях безкраїх,

Мов незримий друг, що шепоче таємниці,

Я йшов серед колосся,

Щоб відчути його легкість на серці.

2

Трави гнулися під його дотиком,

Мов шепіт давніх легенд,

Я прислухався до цього шуму,

Щоб відчути ритм природи.

3

Пташині крики розривали тишу,

Мов сміх юності, що летить крізь час,

Я дивився на небо,

Щоб відчути свободу кожного дня.

4

Сонце ковзало по обрію,

Мов золоте серце світу,

Я вдивлявся у його проміння,

Щоб відчути тепло миті.

5

Дерева схилялися у танці,

Мов старі друзі, що зустрілись знову,

Я йшов між ними обережно,

Щоб відчути спокій серця.

6

Річка відбивала блакить неба,

Мов дзеркало невидимих мрій,

Я дивився на її течію,

Щоб відчути неперервність часу.

7

Квіти нахиляли голови,

Мов слухачі старих казок,

Я вдивлявся у їх барви,

Щоб відчути ніжність життя.

8

Старі стежки вели у поле,

Мов нитки пам’яті, що тягнуться крізь віки,

Я крокував ними тихо,

Щоб відчути спокій душі.

9

Тіні на землі змінювали форми,

Мов образи минулих днів,

Я вдивлявся у їх гру,

Щоб відчути плинність буття.

10

Листя шелестіло під ногами,

Мов легкі подихи незнаного світу,

Я йшов серед нього уважно,

Щоб відчути тишу і гармонію.

11

Вечірні зорі з’являлися повільно,

Мов вогники на дорозі думок,

Я дивився на них довго,

Щоб відчути велич космосу.

12

Тіні трав пливли по землі,

Мов спогади, що не відпускають,

Я йшов між ними обережно,

Щоб відчути мить присутності.

13

Вітер приносив запахи землі,

Мов листи із минулого,

Я вдихав їх глибоко,

Щоб відчути спокій і тепло.

14

Старі дерева стояли мовчки,

Мов свідки життя, що минуло,

Я торкався їх кори,

Щоб відчути силу витривалості.

15

Під ногами шелестіли опалі листки,

Мов нагадування про плинність часу,

Я йшов серед них тихо,

Щоб відчути кожну мить.

16

Небо розкривало хмари повільно,

Мов завіса для нових історій,

Я вдивлявся у нього уважно,

Щоб відчути безмежність світла.

17

Ранок приходив із туманом,

Мов покривало для спогадів,

Я йшов крізь нього тихо,

Щоб відчути ніжність миті.

18

Кожна квітка зберігала росу,

Мов сльози світу, що світяться,

Я вдивлявся у її блиск,

Щоб відчути красу кожної миті.

19

Старі дороги вели у далечінь,

Мов спогади, що не відпускають,

Я йшов ними уважно,

Щоб відчути подих часу.

20

І я стояв серед полів і вітерця,

Ловлячи кожен звук і рух,

Щоб відчути, як шепіт вітру

Несеться у серці назавжди.