"Мелодія самоти"

1

Вечір опустився на місто повільно,

Мов тихий акорди забутих пісень,

І я йшов по порожніх вулицях,

Щоб відчути подих самоти.

2

Старі дерева шелестіли листям,

Мов відповіді на невисловлені слова,

Я прислухався до цього шепоту,

Щоб відчути тишу всередині.

3

Ліхтарі кидали довгі тіні,

Мов тіні моїх думок,

Я йшов серед їхнього світла,

Щоб відчути холодну ніжність ночі.

4

Вікна будинків світилися теплом,

Мов чужі серця кричали на відстані,

Я дивився на них уважно,

Щоб відчути сум розділених доль.

5

Тіні людей пливли по тротуарах,

Мов спогади, що не відпускають,

Я крокував серед них тихо,

Щоб відчути легкість невидимості.

6

Старі лавки мовчали терпляче,

Мов чекали на повернення часу,

Я сідав на них обережно,

Щоб відчути присутність самоти.

7

Річка несла темні відблиски,

Мов відлуння давніх очікувань,

Я дивився на її поверхню,

Щоб відчути течію власних думок.

8

Кожен камінь мостової

Мов залишок минулих кроків,

Я торкався їх рукою,

Щоб відчути вагу часу.

9

Вітер шепотів крізь гілки,

Мов невидимий друг підказував слова,

Я слухав його уважно,

Щоб відчути силу мовчання.

10

Небо розкривало темні зірки,

Мов далекі світи, що спостерігають,

Я дивився на них тривалий час,

Щоб відчути свою маленькість у світі.

11

Тіні хмар пливли над дахами,

Мов думки, що не знаходять спокою,

Я вдивлявся у них уважно,

Щоб відчути ритм власного суму.

12

Старі двері скрипіли тихо,

Мов говорили зі мною мовою часу,

Я торкався їх петель обережно,

Щоб відчути присутність минулого.

13

Квіти у дворах цвіли тихо,

Мов нагадування про минулі радощі,

Я вдивлявся в їх пелюстки,

Щоб відчути ніжність життя.

14

Старі годинники тикали невпинно,

Мов відлік для самотніх сердець,

Я слухав їх удумливо,

Щоб відчути ритм забутих мрій.

15

Вечірні вітри приносили спогади,

Мов листи, що летять крізь час,

Я вдихав їх запах,

Щоб відчути смак самотності.

16

Тіні на стінах пливли повільно,

Мов привиди нездійснених бажань,

Я вдивлявся в них уважно,

Щоб відчути присутність неможливого.

17

Кожен крок по мокрій мостовій

Мов відлуння серця, що пам’ятає,

Я йшов тихо, прислухаючись,

Щоб відчути ритм власної душі.

18

Старі будинки мовчали терпляче,

Мов зберігаючи забуті історії,

Я вдивлявся в їхні стіни,

Щоб відчути вагу спогадів.

19

Ніч опускалась глибше на місто,

Мов ковдра для втомлених душ,

Я йшов крізь її темряву,

Щоб відчути солодку глибину тиші.

20

І я стояв серед шуму і нічного світла,

Ловлячи кожен подих і відлуння,

Щоб відчути, що мелодія самоти

Живе у серці завжди.