"Мелодія тиші"

1

Тиша спускається, мов легка завіса,

І кожен звук стає крихітним відлунням,

Я слухаю її, ловлячи миті,

Щоб відчути внутрішній спокій.

2

Серце б’ється повільніше серед тиші,

Мов музика без нот і слів,

І я вдивляюсь у простір,

Щоб відчути ритм життя всередині.

3

Листя падає тихо, мов шепіт,

І я ловлю його падіння на долоні,

Щоб відчути красу кожної миті,

Що не потребує пояснень.

4

Ранковий вітер приносить холод,

Мов нагадавши про новий день,

І я стою, вдихаючи його,

Щоб відчути присутність світу.

5

Сонце пробиває крізь хмари,

Мов промінь надії у сумі,

І я ловлю цей світлий дотик,

Щоб відчути тепло у серці.

6

Тіні рухаються серед кімнати,

Мов старі спогади оживають,

І я слідкую за ними тихо,

Щоб відчути час у спокої.

7

Кожен подих стає відлунням,

Мов відбиток душі у повітрі,

І я прислухаюсь уважно,

Щоб відчути глибину себе.

8

Вечір опускається м’яким покривом,

І все навкруги стає ніжно-сірим,

Я спостерігаю за цим переходом,

Щоб відчути красу закінчення дня.

9

Звуки міста затихають,

Мов світ затихає перед ніччю,

І я йду серед тихої вулиці,

Щоб відчути ритм життя повільно.

10

Старі стіни шепочуть власні історії,

Мов листи, що ніхто не читає,

Я слухаю їх уважно,

Щоб відчути присутність минулого.

11

Вода в річці рухається безшумно,

Мов дзеркало часу і спокою,

І я дивлюсь на неї довго,

Щоб відчути гармонію течії.

12

Небо фарбується у ніжні кольори,

Мов художник мріє про світло,

І я вдивляюсь у горизонт,

Щоб відчути спокій і свободу.

13

Тінь на стіні стає довшою,

Мов час розтягується у вечорі,

І я стою серед цієї гри,

Щоб відчути миті без слів.

14

Кожна квітка в саду пахне тихо,

Мов серце промовляє до мене,

І я прислухаюсь до її шепоту,

Щоб відчути життя в маленькому.

15

Ліхтарі запалюються у сутінках,

Мов зорі, що впали на землю,

Я йду їхнім світлом уважно,

Щоб відчути шлях крізь темряву.

16

Старі дороги ведуть у невідоме,

Мов крила минулого під ногами,

І я крокую, ловлячи спокій,

Щоб відчути шлях у власній душі.

17

Тиша наповнює кімнату теплом,

Мов обійми, що не потребують слів,

І я вдихаю цей момент,

Щоб відчути життя у спокої.

18

Кожна мить стає як промінь,

Мов світло серед темряви буднів,

І я ловлю його, мов крихітку,

Щоб відчути сенс у дрібницях.

19

Ніч спускається повільно і ніжно,

Мов покривало для всього світу,

І я спостерігаю, не порушуючи тишу,

Щоб відчути єдність з навколишнім.

20

І я залишаюсь у цій тиші,

Ловлячи відлуння життя у собі,

Щоб відчути внутрішню гармонію,

Що не потребує слів і пояснень.