"Мелодія тиші"

1

Сутінки опускаються на місто,

Мов оксамит, що вкриває вулиці,

І я стою серед спокою,

Ловлячи тихі звуки вечора.

2

Легкий вітер грає з листям,

Мов музикант, що не знає сцени,

І я слухаю його ніжні акорди,

Щоб відчути спокій у душі.

3

Старі будинки мовчать під небом,

Мов старі друзі, що тримають таємниці,

І я йду повз них обережно,

Щоб відчути присутність часу.

4

Фонтан у парку дзюрчить тихо,

Мов мелодія, що нікому не належить,

І я ловлю його ритм серцем,

Щоб відчути спокій у миті.

5

Тіні дерев тягнуться довго,

Мов руки, що прагнуть обійняти світ,

І я йду серед них повільно,

Щоб відчути єдність з природою.

6

Птахи повертаються на нічліг,

Мов старі спогади, що шукають тепло,

І я дивлюсь на них мовчки,

Ловлячи легкість їх польоту.

7

Ліхтарі кидають м’яке світло,

Мов теплі спогади, що не згасли,

І я ловлю його у серці,

Щоб відчути тепло у темряві.

8

Старі лавки стоять порожні,

Мов сторінки книги, що не читали,

І я сідаю на одну з них,

Щоб відчути спокій і самоту.

9

Туман огортає вулиці,

Мов ковдра, що ховає світ,

І я йду серед нього повільно,

Щоб відчути тишу в серці.

10

Листя шелестить під ногами,

Мов старі листи, що розкривають таємниці,

І я слухаю цей звук серцем,

Щоб відчути минуле у теперішньому.

11

Хмари пливуть повільно,

Мов думки, що блукають небом,

І я дивлюсь на них у мовчанні,

Щоб знайти спокій у собі.

12

Ранковий холод торкає шкіру,

Мов нагадування про швидкоплинність,

І я ловлю його дотик серцем,

Щоб відчути кожну мить життя.

13

Сонце пробивається крізь туман,

Мов промінь надії для загублених,

І я дивлюсь на його світло,

Щоб відчути тепло у душі.

14

Доріжки ведуть мене крізь парк,

Мов стежки старих спогадів і мрій,

І я йду ними повільно,

Щоб відчути єдність із світом.

15

Краплі роси блищать на траві,

Мов маленькі дорогоцінні камінці,

І я ловлю їх поглядом,

Щоб зберегти мить у пам’яті.

16

Вітер приносить запах осені,

Мов старі надії, що повернулися,

І я вдихаю його повільно,

Щоб відчути спокій і натхнення.

17

Тіні будинків тягнуться довго,

Мов руки, що прагнуть обійняти світ,

І я йду серед них обережно,

Щоб відчути присутність часу.

18

Старі дерева мовчки стоять,

Мов свідки змін і життя,

І я йду серед їх тіней,

Щоб відчути глибину світу.

19

Небо повільно темніє,

Мов сторінка, що закривається,

І я дивлюсь на нього у мовчанні,

Щоб відчути завершення дня.

20

І я йду крізь тишу вечора,

Вловлюючи кожен звук і промінь,

Щоб відчути красу миті,

Що залишає слід у серці.