"Відлуння спогадів" 260

1

Старий парк ховає кроки мої,

Мов таємницю, що не бажає виходити,

І я йду між деревами, ловлячи запах минулого,

Що приходить несподівано, мов гостя.

2

Листя шурхотить під ногами,

Мов спогади, що оживають від дотику,

І кожен подих повітря — як нагадування,

Що час ніколи не стоїть на місці.

3

Сонце пробиває крізь гілки дерев,

Мов промінь старої надії,

І я ловлю його світло серцем,

Щоб зрозуміти, що минуле живе у теплі.

4

Старі лавки мовчки стоять у парку,

Мов сторінки забутої книги,

І я сідаю, відчуваючи їх холод,

Що нагадує про давно пройдені дні.

5

Вітер приносить запах дощу,

Мов ноти забутої мелодії,

І я слухаю його ритм уважно,

Щоб відчути красу часу, що минув.

6

Доріжки в парку виглядають пустими,

Мов серця, що чекають на відлуння,

І я йду серед них повільно,

Щоб відчути присутність тих, хто вже пішов.

7

Пташиний спів долітає здалеку,

Мов голоси минулих літ,

І я ловлю кожну ноту серцем,

Щоб зберегти у пам’яті їх тепло.

8

Тіні дерев сплітаються з промінням,

Мов спогади і надії переплелися,

І я йду серед цього танку,

Щоб зрозуміти, що життя триває.

9

Річка блищить крізь осінній туман,

Мов дзеркало, що відображає минуле,

І я дивлюсь у її глибину,

Щоб знайти відповіді на невисказані питання.

10

Краплі роси на траві мов діаманти,

І я нахиляюсь, щоб роздивитися їх,

Вловлюючи миті, що зникають швидко,

Мов час, що ніколи не зупиняється.

11

Старі будинки мовчать у сутінках,

Мов пам’ять про тих, кого вже немає,

І я йду повз них обережно,

Щоб відчути слід їхніх днів.

12

Ліхтарі кидають світло на калюжі,

Мов маленькі світи, що живуть своїм життям,

І я ловлю їх відблиск серцем,

Щоб зрозуміти, що краса у дрібницях.

13

Тиша накриває місто, мов ковдра,

І кожен звук стає особливим,

Мов нагадування про важливість моменту,

Що ховається між днів і ночей.

14

Зорі падають неспішно і тихо,

Мов маленькі бажання, що шукають шлях,

І я ловлю їх світло,

Щоб відчути надію у темряві.

15

Тіні ховають секрети вулиць,

Мов сторінки давньої книги,

І я йду серед них обережно,

Щоб відчути подих минулого.

16

Вітер шелестить у гілках,

Мов давній друг, що шепоче поради,

І я слухаю його серцем,

Щоб зрозуміти власний шлях у житті.

17

Листя падає мов сповідь осені,

І я ловлю його рух серцем,

Відчуваючи ніжність і сум,

Що приходять разом із кожним подихом.

18

Старі сходи ведуть до нічого,

Мов питання, що залишилися без відповіді,

І я йду ними мовчки,

Щоб відчути глибину часу.

19

Ранок ще далеко, а ніч — повна тиші,

Мов книга, що чекає на читача,

І я йду серед цього спокою,

Щоб знайти силу у власних думках.

20

І я залишаю парк за собою,

Де кожен крок — мов відлуння спогадів,

Що вчать цінувати минуле,

І знаходити спокій у сьогоденні.