"Мелодія осені"

1

Листя падає тихо на землю,

Мов старі спогади, що кружляють у повітрі,

І я йду серед них обережно,

Слухаючи шелест минулих днів.

2

Осінній вітер грає на гілках дерев,

Мов скрипка, що співає про втрати,

І кожен подих — мов нотка смутку,

Що стає музикою для душі.

3

Туман вкриває парк мов ковдра,

І ліхтарі мерехтять крізь нього,

Мов далекі очі, що спостерігають,

І нагадують про тихі розмови.

4

Старі лавки ховають тіні,

Мов спогади, що живуть у темряві,

І я сідаю, ловлячи момент,

Щоб відчути минуле поруч із собою.

5

Краплі дощу б’ють по вікнах,

Мов стук серця, що пам’ятає все,

І я слухаю їх ритм уважно,

Щоб зрозуміти мовчання осені.

6

Дерева стоять мовчки у парку,

Їх гілки гнуться під вагою часу,

Мов руки, що прагнуть обійняти світ,

Але не можуть доторкнутися.

7

Птахи злітають у височінь тихо,

Мов душі, що шукають свободу,

І я дивлюсь на їх політ уважно,

Щоб зрозуміти прагнення серця.

8

Сонце ховається за далеким обрієм,

Мов старий друг, що йде назавжди,

І навіть його тепло лишає слід,

Що гріє у прохолоді вечора.

9

Тіні довгі й густі на вулицях,

Мов смуток, що не відпускає повністю,

І я йду, відчуваючи їх вагу,

Щоб зрозуміти власну силу.

10

Листя шурхотить під ногами,

Мов шепіт тих, кого вже немає,

І кожен крок — мов маленьке прощання,

Що вчить приймати втрати.

11

Вітер приносить запах мокрої землі,

Мов обіцянку нового життя,

І серце ловить його спокій,

Щоб навчитися жити серед змін.

12

Старі вулиці мовчать у сутінках,

Мов сторінки забутої книги,

І я йду, відчуваючи історії,

Що залишили слід на душі.

13

Тиша стає піснею для роздумів,

Мов ріка, що тихо несе час,

І я слухаю її повільний ритм,

Щоб зрозуміти сенс миті.

14

Ліхтарі кидають світло на калюжі,

Мов мініатюрні світи, що живуть поруч,

І серце ловить їх відлуння,

Щоб відчути красу у дрібницях.

15

День повільно відходить у пам’ять,

Мов старий листок, що падає з дерева,

І навіть смуток стає ніжним,

Мов теплий плед у холодну ніч.

16

Пташиний крик долітає здалеку,

Мов нагадування про життя серед суму,

І я ловлю його мелодію серцем,

Щоб відчути радість у дрібницях.

17

Роса блищить на траві останньою,

Мов маленькі дорогоцінні сльози,

І я стою серед них мовчки,

Навчаючись цінувати мить.

18

Тіні сплітаються з промінням заходу,

Мов старі спогади і нові надії,

І я йду, спостерігаючи цей танок,

Щоб зрозуміти життя у всій красі.

19

Сонце йде, але залишає тепло,

Мов старий друг, що ніколи не забуде,

І я відчуваю його подих у серці,

Щоб знайти спокій серед суму.

20

І я крокую осіннім вечором,

Де кожен подих — мов урок часу,

Що вчить приймати втрати й радощі,

І знаходити світло у кожній миті.