"Шепіт ночі"

1

Ніч опустилася на місто мовчки,

І ліхтарі світять тьмяно у темряві,

Де кроки мої губляться серед тіней,

Мов сліди, що ніколи не повернуться.

2

Я слухаю, як шепоче вітер,

Про далекі світи й забуті мрії,

І серце відгукується на його голос,

Що з’єднує думки з тишею ночі.

3

Зірки мерехтять на небі високо,

Мов очі тих, кого вже немає,

І кожна іскра — мов посмішка,

Що нагадує про втрачений час.

4

Тіні дерев танцюють на стінах будинків,

Мов давні спогади оживають,

І я йду, ловлячи їх рух,

Щоб відчути глибину вечора.

5

Старі вулиці дихають спокоєм,

Мов серце міста зупинилося,

І навіть крики сови у парку

Стають музикою, що веде до роздумів.

6

Місяць спостерігає з висоти,

Його світло лягає на мокрий асфальт,

Мов ніжні руки, що торкаються обличчя,

І нагадують про спокій і тишу.

7

Я згадую голоси минулого,

Що блукають серед темних вулиць,

І навіть сум стає лагідним,

Мов старий друг, що не забув мене.

8

Старі мости мовчать під нічним небом,

І вода дзеркалить світло ліхтарів,

Мов дорога у серці, що веде додому,

Де спокій і пам’ять зустрічаються разом.

9

Тиша обіймає мене ніжно,

І кожен подих стає відлунням світу,

Мов нитка, що тягнеться крізь час,

З’єднуючи ніч з думками про життя.

10

Я ловлю холодне повітря на губах,

Мов смак свободи і забутих надій,

І серце шепоче власні молитви,

Щоб розуміти ніч і слухати її.

11

Вітер грає на дахах старих будинків,

Мов струнний інструмент невидимого оркестру,

І кожен звук — мов послання,

Що веде крізь темряву до розуміння.

12

Тіні старих дерев мовчки стоять,

Мов охоронці спогадів і таємниць,

І я йду серед них обережно,

Щоб не загубити ніжність миті.

13

Сон спокійно стелеться по кімнатах,

Мов ковдра для втомленої душі,

І навіть смуток стає тихим,

Мов щось, що можна прийняти без страху.

14

Я ловлю світло ліхтаря у калюжі,

Мов маленьку частинку світу,

І серце відгукується на його теплоту,

Навчаючись цінувати кожну мить.

15

Місяць відображається у вікнах,

Мов старі обличчя, що посміхаються,

І навіть спогади, що болять,

Стають частиною цієї нічної музики.

16

Я йду крізь порожні площі,

Де кожен звук — мов пульс життя,

І відчуваю, як тиша і світло

Переплітаються у серці моєму.

17

Старі лавки в парку мовчать,

Мов спогади, що зберігають історії,

І я сідаю, ловлячи момент,

Щоб відчути минуле і теперішнє разом.

18

Краплі роси на траві блищать,

Мов маленькі зірки, що впали вниз,

І серце ловить цей блиск мовчки,

Навчаючись бачити красу в деталях.

19

І навіть самотність стає музикою,

Що грає в тиші ночі тихо,

І я йду, слухаючи її ритм,

Щоб відчути глибину власної душі.

20

І ніч обіймає місто цілком,

Мов теплий плед на плечах світу,

І я крокую серед її мелодії,

Вбираючи шепіт, світло і спокій.