"Тіні минулого"

1

Сонце сідає за обрієм давнім,

І довгі тіні лягають на вулиці,

Де кроки мої губляться у мовчанні,

Мов ріка часу, що тече повільно.

2

Я згадую обличчя, що пливли колись,

Мов хмари по небі, швидкоплинні й ясні,

І кожна усмішка — мов промінь світла,

Що тепер живе лише у спогадах.

3

Вітри приносили запахи полів,

Де ми сміялися без турбот і страху,

І тепер цей запах, як дотик руки,

Що колись тримала моє серце.

4

Тіні старих дерев тягнуться крізь вечір,

Мов витягнуті руки до минулого,

І я йду серед них, ловлячи образи,

Що не зникнуть ніколи назавжди.

5

Кожна лавка у парку мовчить,

Де ми колись сиділи разом,

І навіть вітер шепоче про той час,

Коли світ здавався безмежним і простим.

6

Я ловлю відлуння старих голосів,

Що плели казки і таємниці,

І серце відгукується на їхнє звучання,

Неначе повертаючись у дитинство.

7

Тіні минулого танцюють на стінах,

Мов старі спогади, що оживають,

І кожна мить, що зникла колись,

Стає дорогою крізь час і простір.

8

Я йду крізь порожні вулиці вечірні,

Де світло ліхтарів грає на асфальті,

І кожен відблиск — мов спогад,

Що гріє душу у холодну ніч.

9

І навіть смуток стає музикою,

Що лунає тихо у серці,

Мов струни старої гітари,

Що нагадують про втрачений час.

10

Старі двері шепочуть про кохання,

Що залишилось між стінами будинків,

І я ловлю цей шепіт мовчки,

Щоб відчути тепло тих днів.

11

Вітер приносить голоси полів і лугів,

Де ми бігали без страху і турбот,

І навіть тепер цей подих живий,

Мов нитка, що зв’язує минуле і тепер.

12

Я бачу силуети давніх друзів,

Що зникають у тумані спогадів,

І кожен крок по мокрому каменю

Веде до серця, що пам’ятає все.

13

Місяць сходить над старим містом,

І світло його лягає на покриті травою стежки,

Мов обійми, що зігрівають душу,

Що вчиться знову приймати минуле.

14

І тиша навколо стає мов спів,

Що шепоче про втрати й надії,

І я слухаю її серцем відкритим,

Щоб зрозуміти, що час — лише подих.

15

Старі мости нагадують про дороги,

Що ведуть до тих, кого вже нема,

І я йду крізь них, відчуваючи присутність,

Що живе у кожному кроці моєму.

16

І навіть холод вечора не лякає,

Бо серце гріє спогадів тепло,

І кожна крапля дощу на обличчі

Мов нагадування: ти живеш і пам’ятаєш.

17

Я ловлю відблиски давніх світил,

Що колись світили над нами,

І тіні минулого стають добрими,

Мов друзі, що залишились у серці.

18

Кожна стежка, що веде до дому,

Мов шепіт рідних голосів і сміху,

І я йду не поспішаючи,

Щоб зловити всі миті перед спокоєм ночі.

19

І навіть самотність стає лагідною,

Бо навколо — світло старих спогадів,

І я відчуваю, як минуле і теперішнє

Тісно переплелися у душі моїй.

20

І вітер співає останню пісню дня,

Що лине крізь порожні вулиці,

І я йду серед його мелодії,

Вбираючи світло і тіні забутих днів.