"Вітер спогадів"

1

Вітер гуляє по старих полях,

Несучи з собою запах минулого,

Де кожен кущ і кожна травинка

Шепочуть про давні радості й втрати.

2

Я йду стежкою, що знає мої кроки,

І відлуння сміху дитячого лунає,

Як відгомін часу, що не повернеш,

Та який живе у серці назавжди.

3

Старі дерева, мов старі друзі,

Тримають мої секрети й страхи,

І я чую, як їх листя шепоче:

“Ти не один, ми пам’ятаємо тебе.”

4

Вітер несе запах дощу і трави,

Що ростуть на місцях забутих стежок,

І кожен подих нагадує про те,

Що життя — це зміни і рух без кінця.

5

І я зупиняюсь, ловлячи мить,

Де світло грає на колосках,

І навіть смуток стає теплим,

Мов обійми, що колись були.

6

Вітер приносить спогади про кохання,

Що було мов світанок у серці,

І я знову відчуваю дотик тих рук,

Що колись тримали мене обережно.

7

Старі будинки мовчать у вечорі,

І тіні на стінах нагадують про минуле,

І кожна тріщина, кожне вікно

Несе свою історію, свою пісню.

8

Я йду далі, ловлячи подихи вітру,

Що грає у моєму волоссі,

І серце відгукується на його шепіт,

Неначе розуміючи мову часу.

9

І навіть самотність серед полів

Мовчить, але не боляче,

Бо вітер приносить спокій,

Що вчить приймати все, як є.

10

І старі спогади пливуть разом із ним,

Як хмари, що не мають меж,

І кожен образ — мов маленький скарб,

Що гріє душу в нічному холоді.

11

Я слухаю шепіт трав і листя,

Що пам’ятають мої дитячі мрії,

І навіть втрати стають уроком,

Що робить мене сильнішим у темряві.

12

Вітер шепоче про дороги і мости,

Що колись вели мене додому,

І я йду серед знайомих звуків,

Вловлюючи серцем їхній ритм.

13

І місяць світить крізь тонкі хмари,

Як свідок усіх моїх ночей,

І навіть тіні, що падають на землю,

Несуть у собі пам’ять про минуле.

14

Я бачу образи, що живуть у вітрі,

І кожен крок — мов повернення назад,

До тих митей, що назавжди залишились,

У серці, мов ноти старої мелодії.

15

І сміх друзів, що давно розійшлись,

Лунає крізь вітер і спогади,

І я ловлю його в обіймах тиші,

Щоб відчути радість, що лишилась.

16

Старі дороги ведуть мене далі,

Через поля, що колись були домом,

І кожна травинка нагадує,

Що життя пливе, не зупиняючись.

17

Вітер приносить запахи дощу й сіна,

І я розумію — спогади живі,

Що навіть у темряві і сумі

Мов вогонь, що гріє душу тихо.

18

І серце слухає ритм старих доріг,

Що відлунюють у кожному подиху,

І я йду далі, серед віку і часу,

Навчаючись приймати життя без страху.

19

Вітер шепоче мені старі пісні,

Що колись співали мої рідні,

І я ловлю кожну ноту душею,

Щоб не загубити тепло минулих днів.

20

І я йду серед вітерцю і тиші,

Де кожен подих — мов новий початок,

І навіть сум стає частиною краси,

Що живе у серці і не зникає.