"Тіні минулого" 250

1

У темряві старих вулиць я йду,

Де відлуння кроків мовчазне,

І спогади тихо мене ведуть,

До тих днів, що були неначе марення.

2

Там голоси, що зникли давно,

Лунають крізь шум і холодні стіни,

І кожна тінь нагадує про злом,

Що колись впав на мої плечі тихо.

3

Я бачу обличчя, що вже не поруч,

Їх усмішки застигли у світлі,

І навіть сміх, як колись,

Лунає крізь години, мов свідок мрії.

4

Стежки ведуть мене крізь спогади,

Де все знайоме, але вже чуже,

І кожен дотик минулого —

Як шепіт часу, що не повернеш ніколи.

5

Я намагаюся тримати серце спокійно,

Хоч воно рветься від болю й втрат,

Бо в цих тінях, мов у дзеркалі,

Я бачу себе — молодого і старого.

6

Старі будинки зберігають історії,

Про кохання, що розквітало і згасало,

Про надії, що спалахували вночі,

І про втрати, що залишають слід назавжди.

7

І вітер приносить запах дощу,

Що падав на тиху бруківку,

І пам’ять оживає в кожному краплі,

Неначе заклинаючи не забути.

8

Я йду далі, мов у тумані,

Де тіні змішуються з реальністю,

І кожна ніч нагадує мені,

Що минуле завжди поруч, у серці.

9

Там, де сміх друзів, що давно пішли,

Ще відчувається теплий подих,

І навіть печаль, мов стара пісня,

Лунає тихо між деревами й дахами.

10

Я торкаюся стін, що пам’ятають,

Як я вперше ступив цими сходами,

І кожен звук, кожен подих

Несе у собі шепіт років, що минули.

11

І час спливає крізь мої пальці,

Як пісок, що не втримати,

І кожна хвилина повертає спогади,

Що здавалися загублені назавжди.

12

Минулий сміх, минулі обійми,

Мов тіні, що не залишають мене,

І кожен крок серед знайомих вулиць

Несе присмак втрат і щастя разом.

13

І я стою на мосту старого міста,

Де ріка віддзеркалює нічне світло,

І бачу там свої страхи й надії,

Що жили у тих днів холодних стежках.

14

І навіть зорі, що світять високо,

Шепочуть історії, яких ніхто не слухає,

І я розумію — минуле живе,

І ми з ним йдемо, не помічаючи кроків.

15

Я повертаю голову до вітру,

Що гладить обличчя холодним дотиком,

І пам’ять оживає, мов вогонь,

Що гріє душу, але не згорає.

16

Тіні минулого ведуть мене далі,

Через міста, що змінилися назавжди,

І кожна стежка нагадує про втрату,

Але й про сміливість, що лишилась у серці.

17

Я відчуваю дотик старих рук,

Що тримали мене, коли я падав,

І кожен спогад, немов оберіг,

Що охороняє душу від пустоти.

18

І навіть темрява, що мене огортає,

Несе у собі спокій і прозріння,

Бо минуле — це не тільки біль,

А й уроки, що роблять нас сильнішими.

19

Я йду далі, серед тіней і світла,

Де спогади переплітаються з мріями,

І розумію — життя йде вперед,

Але минуле завжди буде поряд.

20

І навіть коли вулиці спустіють,

І ніч накриє все темною ковдрою,

Тіні минулого будуть зі мною,

Шепочучи: "Тримайся, ти ще живеш."