"Тиша після грому"

1

Коли вщухає грім і блискавка стихає,

І небо дихає, немов після війни,

Тоді душа поволі оживає,

Збираючи уламки тишини.

2

І світ стає таким прозорим, чистим,

Неначе щойно створений для нас,

Де кожен подих — це вже змістом,

А кожен крок — без зайвих фраз.

3

Десь там, за хмарами і болем,

Де не дістатись ні думкам,

Горить вогонь — єдиний, вколо,

Що гріє серце і тіло нам.

4

Там пахне мокрою землею,

І листя шепче про життя,

І навіть біль, що був іще від вчора,

Вже не кричить, а лишить каяття.

5

Бо все проходить, все минає,

І грім не вічний, як і страх,

І навіть буря нам лишає

Сліди від сліз на небесах.

6

І тиша — то не просто спокій,

То дихання після зими,

Коли в душі ще трохи болю,

Але вже сяють в ній громи.

7

І навіть зранене, втомлене серце

Знаходить ритм у тій тиші,

Бо все, що впало і розбилось,

Упало лиш, щоб піднятись вище.

8

І в кожній краплі, що стікає з даху,

Є пам’ять бур і диких злив,

І навіть у розбитім страху

Є сенс, щоб знов почувся спів.

9

Бо після грому — тиша свята,

Не та, що вбиває, а та, що лікує,

Вона стирає всі імена,

Та душу новою робить, малює.

10

І я стою під тим небом вмитим,

Без страху, без жалю, ніби знов,

І знаю — грім приходить, щоби жити,

А тиша — щоб воскресла любов.

11

У кожній зливі — очищення долі,

У кожнім громі — поклик до змін,

Бо світ не падає — він кличе поволі,

Щоб ми вставали з колін.

12

І навіть якщо блискавка б’є в серце,

І біль проходить крізь груди мов ніж,

То знай — то Бог тобі дає дверці,

Щоб ти відчув, що ще живеш.

13

І вітер в полі шепче стиха,

Що в тиші більше, ніж у словах,

Бо саме там, де грому немає,

Життя починається в нас.

14

Тиша — це музика невидима,

Яку лиш чисті чують серця,

Вона приходить неочікувано,

І лиш тоді, коли кінець — це почаття.

15

У ній немає страху втрати,

Лиш вдячність тим, хто вже пішов,

Бо навіть грім не може вкрасти

Ту частку вічності — любов.

16

І я стою серед цієї тиші,

Де небо ніжно цілує світ,

І все, що було важливим учора,

Розчинилось у краплях блід.

17

Там, де блискавка палала,

Тепер росте зелений лист,

Бо навіть буря не зламала

Те, що створив любов’ю хтось.

18

І я дивлюсь угору сміло,

Бо більше нічого не страшно мені,

Я зрозумів — коли боліло,

То Бог тримав мене на дні.

19

І в тій тиші я став чистішим,

Без масок, фраз і зайвих снів,

Бо тільки після грому тиша

Навчає, що значить — жив.

20

І знову небо засвітилось,

І серце стало, мов весна,

Бо все, що в тиші народилось —

Це справжнє, вічне — як душа.