"Мить і вічність" 240

1. Ранок крапає на скло дощем,

І кожна крапля мов маленька мить,

Що народжується і одразу зникає,

Мов шепіт часу, що не можна зупинити.

2. Пташині крики рвуть тишу в саду,

І серце ловить їхні яскраві відлуння,

Мов нагадування, що життя триває,

Навіть коли ми боїмося піти вперед.

3. Листя повільно падає на землю,

Мов миті, що не повторяться ніколи,

І кожен подих вітру

Мов обіймає душу тихо, без слів.

4. Сонце пробивається крізь хмари,

І світло малює тіні на доріжці,

Мов нагадує: навіть короткі миті

Можуть бути вічними у пам’яті.

5. Туман стелиться по полях,

І серце ловить кожен його рух,

Мов шепіт, що говорить:

“Живи, відчувай, не бійся моменту.”

6. Краплі дощу стукають по дахах,

І створюють ритм старої мелодії,

Мов нагадування, що час плине,

І ми лише гості у його течії.

7. Під ногами шелестить трава,

Мов пам’ять про минулі літа,

І серце відчуває легкий сум,

Що змішується з теплом сьогодення.

8. Старі дерева стоять стійко,

Мов свідки всіх митей людського життя,

І вітер грає їхніми гілками,

Мов промовляє тихе благословення.

9. Кожен крок по стежці залишає відлуння,

Що тягнеться у далечінь,

Мов нитка, що поєднує минуле і сьогодні,

І робить життя повним сенсу.

10. Ліхтарі на узбіччі тремтять,

І їхнє світло грає на мокрій бруківці,

Мов нагадує: кожна мить світла

Цінніша, ніж ми здогадуємося.

11. Старі містки скриплять під ногами,

Мов нагадують про минулі події,

Але кожен звук — частина музики життя,

Що веде нас далі, крізь час.

12. Краплі роси блищать на траві,

Мов маленькі діаманти миті,

І вітер тихо гладить їх,

Наче обіймає душу лагідно.

13. Пташині крики проривають тишу,

І серце ловить їхні відгомони,

Мов нагадування, що життя триває,

І що вічність починається у мить.

14. Тіні дерев повільно подовжуються,

Мов намагаються схопити час,

І кожен промінь світла

Мов лагідно гладить нашу душу.

15. Старі будинки мовчать, але говорять,

Мов шепіт минулого серед сьогодення,

І серце ловить їхній голос,

Що вчить цінувати кожен момент.

16. Вітер несе запахи полів,

І кожен подих нагадує про дні,

Що вже пішли, але залишили слід,

Мов світло у глибині душі.

17. Кожна крапля на склі блищить,

Мов маленьке вікно у вічність,

І серце ловить цей ніжний блиск,

Що веде крізь темряву й сум.

18. Листя шелестить під ногами,

Мов шепіт старих друзів,

І кожен звук, мов подих часу,

Нагадує: життя — це мить і вічність.

19. Старі стежки ведуть крізь поле,

І серце йде ними обережно,

Мов намагається зберегти кожну мить,

Що робить життя глибоким і теплим.

20. І я стою серед світу й тиші,

Ловлю кожну мить у серці,

Бо навіть коротка мить

Може стати вічністю у душі.