"Шепіт вітру"

1. Вітер гуляє полями мовчки,

І носить запахи далеких місць,

Мов спогади, що загубились колись,

Та залишили слід у серці назавжди.

2. Трави схиляються під його дотиком,

Мов слухають стародавню пісню,

Що розповідає про дні і ночі,

Про радощі й печалі простого життя.

3. Птахи злітають високо над землею,

І вітер несе їхні крики у далечінь,

Мов заклик не боятися вільного неба,

І відчувати кожен подих часу.

4. Сонце грає променями крізь хмари,

І вітер переносить їхній світлий танок,

Мов нагадування: навіть бурі

Можуть змінювати світло в серці.

5. Стежки в лісі шепочуть про минуле,

І вітер гойдає старі гілки,

Мов намагаючись повернути забуте,

Що колись було частиною життя.

6. Кожна квітка на узбіччі відчуває його,

І тремтить ніжно від його дотику,

Мов душа пам’ятає тепло

Тих, кого вже немає поруч.

7. Хмари пливуть, змінюючи обриси,

І вітер співає їм тиху пісню,

Мов нагадування, що все змінюється,

І немає нічого вічного, окрім руху.

8. Далекий шум річки вливається у мелодію,

І вітер несе її в поля,

Мов обійми для самотніх сердець,

Що шукають тепла у світі.

9. Під ногами шелестить сухе листя,

Мов відповідаючи на його дотик,

І серце відчуває зв’язок із природою,

Що завжди пам’ятає кожну мить.

10. Сумна тиша між деревами оживає,

Як тільки вітер проходить крізь них,

І кожна гілка, кожен лист

Мов співають пісню часу.

11. Кожен крок стежкою залишає відгомін,

Що вітер несе в далечінь,

Мов частину душі, що прагне свободи,

І шукає свій шлях у світі.

12. Ліхтарі на краю поля тремтять,

І вітер грає їхнім світлом,

Мов пробуджує старі надії,

Що ще живуть у тиші ночі.

13. Старі дерева пам’ятають його подих,

І шепіт їхніх гілок мовчить про минуле,

Та вітер несе ці історії далі,

Щоб ніхто не забув навчання життя.

14. Краплі роси блищать на траві,

Мов маленькі коштовності світу,

І вітер торкається їх легенько,

Наче лагідно гладить душу.

15. Під кронами гілки тріпочуть,

І вітер веде невидиму мелодію,

Мов нагадування: життя пливе,

І кожен подих — частина шляху.

16. Далекі гори відлунюють його крик,

І вітер повертає його у поля,

Мов спогади, що ніколи не згаснуть,

Навіть якщо мине багато років.

17. Кожна тінь на землі оживає,

Як тільки вітер проходить повз неї,

І серце ловить цей легкий шепіт,

Що веде крізь спокій і тривоги.

18. Старі містки похитуються трохи,

Та вітер надає їм голосу,

Мов розповідає про людей і час,

Що колись проходив тут і там.

19. Кожен шум води й листя зливається,

І вітер несе його далі у світ,

Мов нагадування: навіть у сумі

Є місце для краси і надії.

20. І я стою посеред поля,

Ловлю кожен подих вітру в серці,

Бо у його шепоті — вся історія,

Що робить життя глибоким і живим.