"Краплі часу"

1. Дощ стукає у шибки тихо,

І серце ловить кожну краплю,

Мов спогад, що падає з неба,

І залишає слід на душі.

2. Кожна калюжа відбиває небо,

Мов дзеркало для минулих мрій,

І навіть темрява між будинками

Мов зберігає світло серця.

3. Старі дерева гнуться під вітром,

Мов пам’ятають всі бурі й грози,

І листя шепоче на порожніх вулицях,

Що час летить і нічого не зупинити.

4. Хмари пливуть, змішуючи день і ніч,

І серце ловить цей невловимий рух,

Мов спробу зупинити хвилину,

Що вже перетворилася на спогад.

5. Кожен крок по мокрому асфальту

Відлунює мов барабан часу,

І навіть самотність серед людей

Мов стає частиною ритму.

6. Краплі дощу падають на парасольку,

Мов маленькі ноти мелодії життя,

І кожна з них нагадує про минуле,

Що ніколи не зникне повністю.

7. Вітер несе запах мокрої землі,

І серце відчуває силу зміни,

Мов нагадування: навіть бурі

Можуть приносити новий день.

8. Кожен шум міста стає відлунням,

Що плутає сьогодення з вчорашнім,

І навіть тиша на мить оживає,

Вплітаючись у візерунок часу.

9. Ліхтарі тремтять від крапель на склі,

Мов маленькі вогники надії,

Що ведуть у темряві,

Де спогади зустрічають майбутнє.

10. Кожна тінь, що ховається під деревами,

Мов прикраса на полотні дощу,

І серце ловить ці рухи,

Що розповідають історії ночі.

11. Старі лавки в парку мокрі,

Мов чекають на тих, хто піде,

І навіть порожнеча тут має сенс,

Що зберігає сліди людських доль.

12. Далекі крики птахів розривають тишу,

І нагадують про життя поза дощем,

Мов обіцянка, що після бурі

Завжди приходить спокій.

13. Кожен подих прохолодного повітря

Мов змішує теплі спогади з новими,

І навіть холод на шкірі

Несе відгомін давніх миттєвостей.

14. Туман стелиться між будинками,

І перетворює знайомі місця на диво,

Мов минуле і теперішнє зливаються,

Щоб народити нову історію.

15. Камені під ногами блищать від вологи,

Мов дрібні коштовності часу,

І кожен крок нагадує про шлях,

Що залишився позаду.

16. Краплі дощу стукають по дахах,

І серце ловить ритм незнайомий,

Мов музика, що не має початку,

Але веде до глибини думок.

17. Під ногами шелестить листя,

Мов шепіт всіх минулих осеней,

І навіть маленька калюжа

Мов зберігає миті, що не повторяться.

18. Старі мости тримають вагу води,

Мов мовчазні свідки часу,

І навіть рух містом

Мов підкреслює його непохитність.

19. Кожен шум міста — частина симфонії,

Що змішує спогади з сьогоденням,

І серце ловить нотки надії,

Що ведуть вперед, крізь дощ.

20. І я стою серед крапель і вітру,

Ловлю кожну хвилю часу в душі,

Бо минуле і сьогодення

Мов сплітаються у вічну мелодію.