"Падаюче листя"

1. Осінній вітер носить листя,

І кожен лист мов спогад про літо,

Мов миті, що зникають швидко,

Та залишають тепло у серці.

2. Дерева стоять у золоті і багрі,

І тіні їхніх гілок тягнуться довго,

Мов руки, що прагнуть торкнутись неба,

Але тримають лише пам’ять.

3. Кожен крок по килиму з листя

Несе шелест минулих днів,

І навіть холодна земля

Стає теплою у душі.

4. Пташиний крик лунає здалеку,

Мов нагадування про політ і свободу,

І серце ловить цей звук,

Що веде крізь осінню тишу.

5. Сонце заходить між гілок,

І світло лягає плямами на землю,

Мов промінь надії серед суму,

Що гріє навіть у темряві.

6. Старі лавки мовчки стоять у парку,

І шепіт вітру грає на них мелодію,

Мов спогад про тих, хто сидів тут,

І залишив частину серця.

7. Кожна калюжа відбиває небо,

Мов маленьке вікно у минуле,

І краплі дощу танцюють на поверхні,

Ніжно шепочучи про минулі дні.

8. Вітер кружляє навколо старих будинків,

І листя танцює у його ритмі,

Мов маленькі спогади, що літають,

І торкаються душі тихо.

9. Кожен шум кроків по листю

Мов питання до минулого,

І відповідь ховається у тиші,

Що шепоче лише тим, хто слухає.

10. Ліхтарі світять крізь осінню туманність,

І їхнє світло танцює на дорозі,

Мов сліди тих, хто йшов колись,

І залишив частину серця у місті.

11. Кожна гілка нагадує про час,

Що пролетів, мов вітер у полі,

І навіть тиша дерев

Стає мелодією для душі.

12. Птахи летять у теплі краї,

І крики їхні розрізають осінню тишу,

Мов відлуння сміху, що колись був,

Та залишився у спогадах.

13. Калюжі віддзеркалюють небо,

Мов дзеркала, що ховають мрії,

І навіть осінній холод

Стає ніжністю для серця.

14. Старі паркані стовпи стоять мовчки,

І дощ обіймає їх краплями,

Мов нагадування, що час іде,

Але пам’ять залишається.

15. Кожен запах мокрої землі

Приносить спогади про дитинство,

І серце відчуває цей момент,

Що робить світ теплішим.

16. Листя під ногами шурхотить тихо,

І кожен звук — наче шепіт,

Що розповідає про втрати і радості,

Що пройшли крізь моє життя.

17. Кожен промінь сонця, що пробивається крізь туман,

Мов надія серед осінньої меланхолії,

І серце ловить цю миттєвість,

Що робить життя багатшим.

18. Порожні лавки чекають на тих,

Хто колись сидів і мріяв,

І осінній вітер шепоче їхні імена,

Що живуть лише у пам’яті.

19. Тіні дерев тягнуться довго,

Мов спогади про далекі часи,

І навіть ніч, що настає,

Стає частиною душі.

20. І я йду серед листя і світла,

Ловлю тишу і шелест осені,

І кожна крапля, кожен промінь

Стає мелодією для моєї душі.