"Вітер часу" 230

1. Вітер мчить крізь порожні поля,

І торкається всього, що було,

Мов нагадування про минулі дні,

Що лишили слід у душі.

2. Дерева гнуться під його силою,

І листя шепоче свої історії,

Мов старі друзі, що говорять мовчки,

Про радості і втрати.

3. Пташиний спів загубився у тиші,

І відлуння летить над рікою,

Мов тихі слова, що ніколи не зникнуть,

Зберігаючи пам’ять про миті.

4. Сонце ховається за обрієм,

І тепле світло пронизує туман,

Мов промінь надії серед смутку,

Що веде крізь вечір.

5. Старі дороги тягнуться вперед,

І кроки на них відлунюють тихо,

Мов спогади, що живуть у серці,

І не хочуть залишати нас.

6. Кожна хмара, що пливе небом,

Мов сторінка книги, що змінює сюжет,

І навіть дощ, що падає на землю,

Несе уроки життя і терпіння.

7. Кам’яні мости переглядають річку,

І вода відбиває їх мовчазно,

Мов дзеркало минулих століть,

Що зберігає історії незабуті.

8. Вітер приносить запахи далеких садів,

Що колись цвіли для когось,

І серце ловить цей аромат,

Що повертає тепло і ніжність.

9. Старі будинки ховають тіні людей,

Що колись ходили цими вулицями,

І навіть порожні вікна

Дивляться на нас спогадами.

10. Дзвони церкви відлунюють крізь туман,

Мов голоси предків і друзів,

І серце ловить їх м’який ритм,

Що веде крізь ніч.

11. Кожен крок серед трави і піску

Несе відлуння давніх подій,

І навіть легкий шепіт листя

Мов говорить про минуле.

12. Ліхтарі світять золотим світлом,

І тіні танцюють на стінах,

Мов старі картини життя,

Що оживають у вечірньому повітрі.

13. Пташенята вчаться літати,

Мов символ нових початків,

І серце радіє їх сміливості,

Що нагадує про наші мрії.

14. Вечірні зорі мовчки спостерігають,

І небеса відкривають таємниці,

Мов нагадування про життя,

Що триває, незважаючи ні на що.

15. Дорога тягнеться крізь пагорби,

І вітер носить холод і тепло,

І навіть кроки, що залишилися позаду,

Стають частиною нашого шляху.

16. Старі лавки в парку мовчать,

Та пам’ятають розмови і сміх,

І навіть самотність серед ночі

Стає частиною спогадів.

17. Кам’яні стіни шепочуть історії,

Що ховаються у щілинах і тріщинах,

І серце ловить цей тихий голос,

Що зберігає мудрість часу.

18. Кожна хмара, що пропливає небом,

Мов нова глава у великій книзі,

І навіть легкий дощ

Стає уроком терпіння.

19. Річка тече тихо крізь міста і села,

І вода несе спогади людей,

Мов невидимі нитки часу,

Що зв’язують минуле і сьогодення.

20. І я стою серед поля і вітру,

Ловлю спогади і тихі миті,

І навіть вітер і ніч

Стають музикою для душі.