"Відлуння спогадів"

1. Відлуння спогадів блукає вночі,

Мов тіні старих, забутих доріг,

І навіть серце від страху тремтить,

Коли кроки в порожнечі звучать тихо.

2. Там дитинство ще сміється крізь сон,

Де кожен ранок був як подарунок,

І навіть смуток, що йшов за тінню,

Ставав уроком, що вчить доторкнутись.

3. Там юність палає у вітрі,

І перші мрії — мов крила метелика,

А перші сльози, мов дощ,

Промивають душу від страхів і лих.

4. Там час несе нас через поля,

Де стежки в’ються між деревами,

І навіть буря, що рве листя,

Стає частиною тихої казки.

5. Там перші слова любові

Ще гріють серце теплим промінням,

І кожен подих, мов ніжний дотик,

Вкладає спокій між крихтами ночі.

6. Там втрати навчили мовчати,

Та в мовчанні росте справжня сила,

І навіть біль, що здається вічним,

Може стати містком до миру.

7. Там ночі довгі, як ріки,

Течуть крізь спогади і надії,

І навіть темрява, що стискає,

Дарує шанс знайти власні крила.

8. Там друзі йдуть поруч, мов тіні,

І сміх їхній лунає крізь віки,

І навіть мовчання — то музика,

Що гріє серце теплом без слів.

9. Там стежки пам’яті переплетені,

І кожен крок залишає слід,

І навіть біль, що був між нами,

Мовчки вчить відпускати людей.

10. Там серце б’ється між сторінок,

Де листи життя ще не прочитані,

І навіть страх від майбутнього

Стає лише тінню серед ранку.

11. Там сонце сходить над спогадами,

І промінь цілує старі фотографії,

І навіть сльози, що впали,

Виблискують мов перлини на віях.

12. Там дорога веде крізь поля,

Де калина росте біля хати,

І навіть вітер старих легенд

Шепоче: "Тримайся, ти не сам".

13. Там весна приносить нові надії,

І серце сміливо б’ється знову,

І навіть тіні минулого

Не можуть затьмарити ранкову річку.

14. Там спогади живуть, як дерева,

Коріння їх міцне в серці,

І навіть біль, що був вчора,

Стає листям, що шепоче спокій.

15. Там сміх дітей грає в садах,

І пісня вітру грає з листям,

І навіть час, що забрав друзів,

Залишає відлуння в пам’яті.

16. Там ніч спадає, мов оксамит,

І зірки сяють крізь темні хмари,

І навіть самотність — це дар,

Що вчить цінувати власну душу.

17. Там серце знаходить свій спокій,

Навіть коли світ здається чужим,

І навіть сльози, що впали на землю,

Стають росою для нових мрій.

18. Там спогади — як крила птаха,

Що здіймається в ранковому світлі,

І навіть біль, що був частиною мене,

Стає піснею, що гріє серце.

19. Там кожен крок — це урок часу,

І кожна мить — мов зерно надії,

І навіть темрява навколо

Вчить цінувати світло днів.

20. Там, де відлуння спогадів живе,

Я знаходжу себе у тиші,

І навіть час, що минає,

Мовчки шепоче: "Живи і люби".