"Втрачене кохання" 140

1. Кохання згасло, мов свічка у вітрі,

І серце залишилось самотнє у темряві,

Ми тримали його в руках,

А воно розсипалося на порох.

2. Кожен погляд нагадує втрату,

І слова залишились у порожнечі,

Втрачене кохання мовчки стежить,

І шепоче про час, що не вертається.

3. Ми йдемо крізь спогади і сум,

І навіть сміх здається далеким,

Втрачене кохання залишає шрами,

Що пульсують у тиші ночі.

4. Воно живе у листах і фото,

Що ми зберегли у куточку серця,

Кожна спогадка — мов маленький біль,

Що нагадує про втрачений світ.

5. Ми ловимо його у мріях і думках,

І серце відчуває втому і холод,

Втрачене кохання — як тінь,

Що йде поряд, але не торкається.

6. Воно народжується у митях щастя,

І загасає, залишаючи пустку,

Кожен дотик лишає пам’ять,

Що болить і шепоче про втрачене.

7. Ми намагаємось забути і йти далі,

Але серце тримає його тихо,

Втрачене кохання мовчить,

Але лишає слід у кожному подиху.

8. Воно живе серед спогадів і мрій,

І навіть надія не здатна його повернути,

Кожна ніч — як крижаний подих,

Що нагадує про його присутність.

9. Ми йдемо, тримаючи уламки минулого,

І серце вчиться приймати біль,

Втрачене кохання — невидимий супутник,

Що йде поряд, але лишає слід.

10. Воно мов тінь на порожньому ліжку,

І кожен день відчувається холодно,

Кожен спогад пульсує в серці,

І нагадує про час, що пройшов.

11. Ми шукаємо його у словах і поглядах,

Але кохання лишилось у минулому,

Втрачене кохання — тихий учитель,

Що вчить цінувати кожну мить.

12. Воно живе у сльозах і усмішках,

Що залишилися після розлуки,

Кожна сльоза — мов маленьке світло,

Що освітлює шлях до нового серця.

13. Ми намагаємось розтопити біль,

Але серце тримає його міцно,

Втрачене кохання мовчить про себе,

І залишає слід у глибині душі.

14. Воно народжується з надії і втрати,

І росте там, де залишився слід,

Кожен день — новий виклик прийняти,

Що кохання могло бути і згасло.

15. Ми йдемо далі, несучи тягар спогадів,

І серце навчається приймати розлуку,

Втрачене кохання лишає теплий шрам,

Що нагадує про власну силу.

16. Воно живе у промінні сонця і дощу,

І навіть серед радості чути його подих,

Кожен день — мов урок терпіння,

Що вчить цінувати справжні почуття.

17. Ми крокуємо, відчуваючи його присутність,

І серце росте серед суму і тиші,

Втрачене кохання — частина нашого шляху,

Що формує душу і робить її глибшою.

18. Воно мовчить, але навчає любити,

Навіть коли біль здається безмежним,

Кожен спогад — як ніжний подих,

Що тримає серце живим у темряві.

19. Ми йдемо далі, приймаючи минуле,

І серце розпізнає його уроки,

Втрачене кохання — невидимий провідник,

Що веде нас до нового почуття.

20. І навіть коли шлях важкий і темний,

Серце зберігає його світло і тепло,

Втрачене кохання — не кінець історії,

А початок нового шляху для душі.