"Проклята надія"

1. Я йду темним коридором думок,

І серце тріпоче від спогадів,

Надія палахкотить крізь тіні,

Але кожен промінь приносить біль.

2. Вона мов привид, що не дає спокою,

Шепоче обіцянки, що розбиваються,

І навіть коли серце прагне віри,

Проклята надія тримає його в полоні.

3. Я відчуваю її в кожному подиху,

Вона кружляє, мов вітер у ніч,

І навіть якщо тіні ховають світло,

Вона веде крізь темряву небезпечну.

4. Надія палає, але обпікає душу,

Вона манить, мов світло крізь вікно,

І навіть якщо шлях відкритий,

Вона зникає, лишаючи пустоту.

5. Я чую її у тиші ночі,

Вона мов крик, що не можна заглушити,

І навіть коли серце прагне миру,

Проклята надія тримає його в лещатах.

6. Вона змушує йти, коли ноги важкі,

І вестиме, навіть коли боляче,

І навіть якщо світ мовчить про правду,

Вона не відпускає й шепоче крізь сум.

7. Я дивлюсь на небо, шукаючи знак,

Що веде крізь темряву і страх,

І навіть якщо зірки мовчать,

Надія палає й кидає виклик нічому.

8. Проклята надія — це двобій із серцем,

Вона обіцяє світло, але дарує біль,

І навіть якщо хочу відпустити її,

Вона повертається, мов тінь минулого.

9. Я йду серед руїн власних мрій,

І відчуваю, як вона підживлює біль,

І навіть коли ніч темна й холодна,

Вона світить мов крихітне, обпалене світло.

10. Надія шепоче обіцянки нездійсненні,

І серце ловить її в кожному ритмі,

І навіть якщо рани ще не загоїлись,

Вона тримає, не дозволяє зламати віру.

11. Я відчуваю її крізь сльози й страх,

Вона мов павутина, що тримає душу,

І навіть якщо прагну втекти,

Вона повертає, тримає серед тіні.

12. Проклята надія — як нож у спині,

Вона коле, але дає силу йти,

І навіть якщо кроки стають важкими,

Вона веде, не питаючи дозволу.

13. Я дивлюсь на світ крізь її призму,

І бачу можливість і загрозу водночас,

І навіть якщо серце тріпоче від страху,

Надія палає, не дає впасти остаточно.

14. Вона — мов хмарина, що світло ховає,

І грає з серцем, мов з іграшкою,

І навіть якщо холод проникає крізь руки,

Проклята надія тримає тепло думки.

15. Я чую її в шепоті вітру,

Вона нагадує про все, що могло бути,

І навіть якщо шлях непростий і довгий,

Вона веде, незважаючи на втому.

16. Надія палає, але коле серце,

Вона не дає забути і відпустити,

І навіть якщо темрява близька,

Вона тримає крізь стіни і сум.

17. Я йду, знаючи, що вона зі мною,

Ведуча крізь темряву й порожнечу,

І навіть якщо віра слабка і тиха,

Проклята надія підказує шлях.

18. Вона живе у мріях і спогадах,

Мов тінь, що завжди слідує за серцем,

І навіть якщо рани болять сильніше,

Вона тримає, не дає зламатися.

19. Я відчуваю її у кожному кроці,

І в темряві вона світить крихітним вогнем,

І навіть якщо серце прагне спокою,

Проклята надія шепоче: “Йди вперед”.

20. І коли ніч здається безмежною,

Я знаю, що вона поруч і невидима,

Бо проклята надія — частина душі,

Що робить слабким, але й сильним водночас.