"Самотність"

1. Я йду стежкою, де тіні мовчать,

І вітер шепоче мені таємниці,

Де кроки мої лиш залишають знак,

І світ здається пустим без присутності.

2. Листя падає мов спогади старі,

І кожен подих холодного ранку,

Немов нагадує про втрати й кари,

Що замикають душу в тишу й танку.

3. Я дивлюсь на небо, де зорі дрімають,

І кожна з них мовчить про своє,

А я все шукаю ті слова, що палають,

Щоб запалити світло серед пітьми своє.

4. Самотність — мов ріка без берегів,

Що тягне мене крізь холодні дні,

І навіть коли серце прагне тепла,

Воно знаходить лише власні тіні.

5. Я чую кроки минулого в голові,

Мов шепіт, що не дає спокою,

І кожна мить мов маленька хвиля,

Що б’є об берег душі без бою.

6. Де сміх колись лунав, тепер тиша,

І порожнеча стає товаришем,

І навіть сонце, що сходить крізь вишню,

Не може заповнити цей простір.

7. Я зупиняюсь серед поля пустого,

Де вітер грає з травою тихо,

І відчуваю, як серце моє спокою

Потребує, але не знаходить нічого.

8. Моя тінь лежить поряд мов свідок,

Що дивиться, як я йду один,

І кожен подих стає глухим знаком,

Що самотність — це теж наш спільний син.

9. Я спостерігаю, як падає ніч,

І темрява накриває простір весь,

Мов ковдра для серця, що мовчить,

І не знає, де знайти свій теплий квест.

10. Я думаю про тих, хто пішов,

Про слова, що зникли крізь віки,

І розумію: самотність — мов крок,

Що веде до себе крізь порожні ліси.

11. Я вдивляюсь у далечінь тіней,

І шукаю серед них своє ім’я,

Але навіть коли розкриваю очі,

Воно губиться серед темряви й сна.

12. Лише вітер м’яко гладить обличчя,

Мов старий друг, що більше не говорить,

І я знову крокую через тишу,

Щоб зрозуміти, що самотність — не вирок.

13. Я чую річку, що біжить далеко,

Її вода шепоче про життя,

І хоч я один серед холодного світу,

Я вчуся слухати її правду й світла.

14. Тіні навколо танцюють безжально,

І мовчання проникає у кожну клітку,

Та я знаходжу красу в цій пустині,

Де самотність стає моєю ниткою.

15. Я дивлюсь на зорі, що блимають рідко,

І кожна — мов обіцянка надії,

Що навіть у темряві є світло,

Що веде крізь ніч до власної волі.

16. Самотність — це вчитель мій мовчазний,

Що показує глибину душі,

І кожна сльоза, що впала вночі,

Стає дорогою крізь темні ліси.

17. Я відчуваю серце своє в грудях,

Мов маленьке сонце серед мороку,

І навіть коли світ здається чужим,

Я знаходжу тепло у власному кроці.

18. Ніч не страшна, якщо ти з собою,

І самотність — мов спокійний друг,

Що вчить слухати власну тишу,

І бачити світ крізь її глибокий звук.

19. Я йду вперед, хоч крок важкий і довгий,

І відчуваю силу в цій порожнечі,

Бо самотність — то шлях до себе,

Де кожен подих стає новою зустріччю.

20. І коли ранку світло проллється,

Я буду стояти серед світу пустого,

І розуміти: самотність — це не втрата,

А шлях, що робить душу мою живою.