"Молитва"

1. У сутінках вечора я мовчу,

І світ стає тихим храмом,

Я слухаю серця свого ключ,

Що відкриває небо за брами.

2. Не прошу багатства чи слав,

Ні золота, ні спокуси,

Лиш миру тим, хто давно уплав

У хвилі людської туги.

3. Я шепочу не голосом, а душею,

Бо слова — то лиш оболонка,

А істина живе під землею,

Де росте надія тонка.

4. Вітер торкає лице моє,

Мов ангел крилами втішно,

І я знаю — Бог мене ще

Тримає, хоч часом тихо.

5. Я бачу світло крізь темний сон,

Де біль перетворюєсь в силу,

І навіть коли спадає вогонь,

Він сходить у нову хвилину.

6. Молитва — то не лише слова,

Це подих, що йде з глибини,

Коли серце, мов свіча жива,

Горить серед чорної днини.

7. Я дякую небу за дні прості,

За сміх, за печаль, за втому,

Бо тільки пройшовши крізь всі шляхи,

Я зрозумів — йду додому.

8. Молитва лягає на серце, мов сніг,

Тихий, без страху, лагідний,

І навіть коли в душі мій крик,

Він стає спокоєм давнім.

9. Я прошу за тих, хто мовчить,

Хто падає й більше не встане,

Щоб їхнє світло не згасло в мить,

А знов запалало вранці.

10. Бо кожна душа — то маленький храм,

Де Бог ховається в тиші,

І навіть у тіні, де холод і страх,

Горить Його іскра в тілі.

11. Я прошу за тих, хто сам, як я,

Шукає тепла у слові,

Щоб тиша не стала для них стіна,

А стала молитвою новою.

12. І навіть коли не чують зір,

Коли здається, що марно,

Я знаю — Господь тримає мир,

Навіть у серці зраненім.

13. Бо кожен подих, що ми даєм,

Є дар, що з небес приходить,

І кожен біль, що ми проживем,

Нас ближче до неба зводить.

14. І навіть якщо не знайдеш шлях,

І світ стане чорним туманом,

Молитва знайде тебе в снах,

І витягне з глибини рану.

15. Я вірю — молитва не вмре,

Вона, мов пісок під водою,

Лежить і чекає, коли серце згоре,

Щоб знову спалахнуть любов’ю.

16. Вона в очах старих матерів,

У посмішці тих, хто прощає,

Вона в словах, що з вуст святих,

Коли навіть смерть відступає.

17. І навіть у тих, хто не вірив ніколи,

Живе іскоринка небесна,

Бо Бог не далекий, не десь за морем —

Він у нас, у серці чесному.

18. Я стою, і мовчить земля,

І зорі спадають на плечі,

І я шепочу: «Молитво моя,

Навчи мене бути людечим».

19. Хай світ не зламає душі мої,

Хай зло не торкнеться розуму,

Я хочу світити, як ті вогні,

Що горять без страху й роздуму.

20. І коли мій шлях обірветься враз,

І впаде тінь на очі,

Я знаю — молитва моя не згас,

Вона стане світлом у ночі.