"Дорога життя"

1. Я йду дорогою, де слід мій тане,

І вітер стирає кроки в пил,

Але десь всередині, невидимо й п’яно,

Живе той, хто ще не спочив.

2. Дорога шепоче: «Іди, не зупиняйсь»,

Бо навіть тиша має свій рух,

І кожен камінь, що трапиться враз,

Є частиною Божих рук.

3. Вона веде крізь дощ і світло,

Крізь втрати, щастя і біль,

І все, що здавалось безглуздим,

Раптом стає сенсом днів.

4. Я бачив схили, де падає сніг,

І ріки, що рвуться в безодню,

Та кожна мить, що згоріла у ній,

Залишала спогад холодний.

5. Були дороги — з тернами, з кров’ю,

І ті, що пахли медом і миром,

Але всі вони вели додому,

Навіть коли здавались примарою.

6. Я зустрічав людей, мов вітри,

Що линуть і далі щезають,

Але лишають слід в душі,

Що потім в снах оживає.

7. І зрозумів я: кожен мій шлях

Є колом великого часу,

Де втрата — це початок сміху,

А смерть — лише новий ранок.

8. І навіть коли я падав ниць,

Дорога не кидала мене,

Бо під попелом горить жариниць,

Що знов здіймає полум’я серце.

9. Я йшов і думав: що є кінець?

Чи, може, все лише зміна?

Бо після ночі приходить день,

І навіть біль має причину.

10. Іноді шлях веде крізь біль,

Через відчай, страх і втому,

Але лише тоді ми вмієм цінить

Те світло, що зветься домом.

11. Я йду, і вітер гладить лице,

Мов каже: «Ти вже інший»,

Бо кожна подорож змінює все,

Навіть у серці каміннім.

12. І хоч позаду — безліч днів,

Де я спотикався й падав,

Та в кожнім падінні жив

Хтось, хто вставав і прагнув.

13. І я дякую шляху за все,

За бурі, грози, ранки,

Бо без темряви не було б те,

Що ми називаєм світлом.

14. Іноді тиша — це теж урок,

І самотність — не кара,

Бо тільки в ній чуєш крок

Того, хто веде крізь хмари.

15. Мої дороги — не просто пил,

Це пісня моїх помилок,

Бо в них я став тим, ким був,

І ким ще, можливо, стану.

16. І навіть коли втома в плечах,

А серце благає спокою,

Я знаю — це теж частина шляху,

І треба пройти з любов’ю.

17. Бо в кожній зупинці живе початок,

І в кожній сльозі є світло,

Все має сенс, хоч не одразу,

Але відкриває істину.

18. І я йду далі, не озираюсь,

Бо знаю — попереду день,

Де все, що шукав, нарешті зливається

У єдину гармонію тіней.

19. І коли настане мій тихий кінець,

І вітер розвіє мій шлях,

Я стану зерном, що впаде в землю,

Щоб знову народить весну.

20. Бо життя — то дорога без краю,

І навіть за межами сна

Ми все одно далі крокуєм,

Туди, де початок — одна.