"Природа і спокій" 90

1. Ранок тремтить на листі дерева,

І сонце торкає землю золотом,

Де ріка співає свою пісню з неба,

І все живе в повільнім спокої.

2. Туман обіймає долини мов тінь,

Ледь чутно шепіт трави,

І в серці стає легше, ніж він,

Бо світ прокидається тихо.

3. Пташиний спів розрізає ранковий шум,

Мов перший подих нового дня,

І кожен звук, що лине крізь брум,

Є мелодією життя без краю.

4. Кожен листок дихає своєю правдою,

Кожна квітка — маленький Всесвіт,

І вітер несе з собою тиху свободу,

Що сплітає все в єдину мить.

5. Я йду стежкою, де трава шепоче,

І крихти світла грають на воді,

Мов сонячні краплі, що серце кличе

До тиші, що несе спокій і мрію.

6. Дерева, мов старі мудреці, стоять,

Вони пам’ятають усі віки,

І кожен гілляк, що вгору тягнеться,

Є шляхом до неба крізь тіні.

7. Річка розливає срібло по камінню,

І лунає дзвінкою піснею,

Мов спогад про вічність і початок,

Що знов веде у світлу даль.

8. Я зупиняюсь, слухаючи шум трав,

І розумію — час не владний,

Він тут не спішить, мов тихий старий,

Що ділиться знанням без слів.

9. Хмари повільно пливуть над горами,

Мов човни в морі небеснім,

І тінь від них повзе по лугами,

Вона м’яка, як дотик весни.

10. Я бачу, як квітка розкриває пелюстки,

І в ній живе світло сонця,

Мов серце, що шукає у світі крихти,

Що роблять його цілим і ясним.

11. Тиша навколо — не порожнеча,

А музика, що лине крізь повітря,

Вона навчає слухати серце,

Що б’ється у власному ритмі.

12. Вітер торкається обличчя легенько,

Немов пам’ять про дитячі дні,

І я йду далі, відчуваючи безмежність,

Що живе між травою і небом.

13. Кожен камінь на дорозі мовчить,

Але він знає історію землі,

І навіть у тиші, де я стою один,

Є мудрість, що веде мене.

14. Сонце піднімається, озолотивши листя,

І роса блищить, мов перли на шовку,

Мовби весь світ прокидається до життя,

Щоб навчити мене дихати спокійно.

15. Я доторкаюсь до води долонею,

І відчуваю її холод і м’якість,

Вона несе з собою пам’ять про дощі,

І про ті дні, коли світ був простий.

16. Пташки кружляють у небі танцем,

Мов ритм без кінця і початку,

І я хочу вчитися їхньої свободи,

Щоб стати частиною цього дня.

17. Кожен звук, що лине з глибини лісу,

Є молитвою до неба і землі,

Він шепоче мені: «Зупинись, подивись»,

І я слухаю його уважно.

18. Трава пахне світом після дощу,

І в ній живе спокій давніх віків,

Він кличе мене залишитись тут назавжди,

Де серце не знає турбот.

19. Я лежу на землі, дивлячись угору,

І бачу, як хмари пливуть над світом,

Мов спогади, що несуть спокій,

І в них я знаходжу себе.

20. І я усміхаюсь, бо світ живе,

І я живу серед його дихання,

Мов крапля, що впала у море,

Що стала частиною вічності.