“Під зоряним небом”

1. Під зоряним небом я стою сам,

І світ здається безкраїм,

Де час уповільнює кожен грам,

І думка стає раєм.

2. Зорі — мов очі далеких світів,

Що дивляться крізь мовчання,

І кожен промінь, що до мене злетів,

Несе чиєсь зітхання.

3. Я слухаю небо — воно не мовчить,

А дихає тихо спокоєм,

І кожен спалах, що в ньому бринить,

Є словом, сказаним Богом.

4. Там мрії живуть, що ми не збули,

Там спогади світяться вічно,

І навіть ті, хто давно пішли,

Світять крізь тьму магічно.

5. Я бачу сузір’я, мов старий лист,

Що пише любов руками,

І кожна зоря — як тихий зміст,

Що між серцем і небесами.

6. Я думаю: може, колись і ми

Станем зірками далекі,

І хтось колись уночі самі

Шукатиме нас навіки.

7. Бо зорі — це спогад, що не зника,

Це світло, що вже померло,

А все ж летить, бо любов така —

Живе, навіть коли стерто.

8. Я кидаю погляд у глибину,

Туди, де тиша безкрая,

І чую — душа, мов струна весну,

Відлунює, не вмирає.

9. Там десь, за межами наших снів,

Горить твоя ніжна зірка,

І, може, колись у віках і снів

Я знов упізнаю близько.

10. Вітер співає про давній час,

Про тих, хто дивився в небо,

Про тих, хто шукав у зорях спас,

І знайшов у собі потребу.

11. Бо ми — це пил небесних тіл,

Що дихає вічним світлом,

І навіть якщо хтось не зумів,

То все одно він — відбиток.

12. Я бачу, як місяць торкає тінь,

Мов брат обіймає сестру,

І ніч, як казка, без меж, без лінь,

Ховає любов в росу.

13. І кожен мій крок по землі нічній

Є подихом світла згори,

Бо навіть у темряві, де ми одні,

Є вічність — без мови, без гри.

14. Я чую, як небо шепоче мені,

Що страх — це лише відлуння,

Що варто піднятись на мить з землі,

І стане все зрозуміння.

15. Зорі — це очі тих, кого жаль,

І тих, хто нас ще згадає,

І навіть коли нам страшно вдаль,

Вони нам дорогу знаю.

16. Я б зміг лишитись тут назавжди,

Серед світла, що не гасне,

Бо в зорянім небі нема біди —

Лиш правда, що світ прекрасний.

17. І навіть коли я зникну в пітьмі,

Згасну, як вогник свічки,

Моя зоря залишиться в тьмі —

Маленьке тепло для інших.

18. Бо кожна душа — то крапля зір,

Що впала сюди ненароком,

Щоб світловий свій залишить мир

І зникнуть у раннім спокої.

19. І, може, колись, коли знов прийдеш,

І ніч тебе ніжно вкриє,

Ти зупинишся, глянувши вверх —

І впізнаєш: моя зоря сяє.

20. І я усміхнусь з висоти мовчань,

Без тіла, але з присутністю,

Бо навіть зіркам даровано шанс

Любити без зникнення сутності.