“Море мовчить”

1. Море мовчить — і це його мова,

Глибока, мов тиша у снах.

Воно не питає, куди і хто знову,

Воно лише дихає в хвилях.

2. Я стою на березі, босий,

І слухаю серце води,

Як шепіт вічності — спокій і досвід,

Що вчить не боятись ходи.

3. Хвиля торкає пісок, як лице,

М’яко, немов прощаючись,

І я відчуваю — в цьому все,

Що світ намагався сховати десь.

4. Море — це дзеркало наших дум,

Там кожен страх відбивається,

І хто в нього гляне без сумнівів,

Той в собі самому зізнається.

5. У глибині — мовчання старих богів,

Що пам’ятають наші імена,

І хвиля, що б’ється об берег знов,

Несе у собі туман.

6. Я бачу, як човен повільно пливе,

Без компаса, без дороги,

І розумію — життя саме

Є морем для нашої змоги.

7. Десь там, у глибині, спить час,

І вартові риби мовчазні,

Вони пам’ятають усе про нас,

Що ми забули в земній борні.

8. Море не злиться і не прощає,

Воно просто є — без меж,

І кожен, хто серце своє лишає,

Повертається в нього без спеш.

9. Сонце спадає у водну даль,

Розчинившись в обіймах піни,

І я розумію — цей тихий жаль

Є частиною мого імені.

10. Бо море нагадує те, чим ми є:

Безкраї, мінливі, живі,

І навіть коли серце болить —

У ньому є хвиля мрій.

11. Я доторкнувся до солі губ,

І відчув, що вона — як правда,

Гірка, але в ній лишень любов,

Що витримує всі відстані.

12. Над морем ластівки малюють слід,

Під небом — дорога з світла,

І я вчуся в хвиль отих молитв,

Що мовчать, та звучать безвічно.

13. І навіть коли штормить і гримить,

І темрява хоче з’їсти світ,

Море не боїться, воно стоїть,

Бо знає свій тихий міт.

14. Там, у глибині, спить снивий рай,

Без часу, без болю, без сліз,

І, може, колись, коли стане край,

Я впаду туди — у спокій низ.

15. Бо море — то пам’ять про перший день,

Коли Бог дихнув над водою,

І світ народився з одного тремтіння,

З любов’ю, з молитвою, з тобою.

16. Я слухаю хвилі — то ніби душа

Шепоче мені у вечорі:

“Не бійся, усе — лиш гра,

Життя — це подих на березі”.

17. І в цьому шепоті — істина вся:

Що навіть у бурі є тиша,

Що навіть у втраті є сенс життя,

Бо кожна хвиля — свіжа.

18. І навіть якщо піду вдалечінь,

І не знайду дороги,

Я знатиму: море тримає лінію

Між серцем і небом Бога.

19. Бо в кожній краплині, в кожнім шумі

Є пам’ять про нашу суть,

І навіть у піску, в найменшій думі

Ховається вічна путь.

20. Море мовчить — і я теж мовчу,

Бо іноді тиша — молитва,

І в ній я знаходжу свою межу,

Де біль перетворюєш в світло.