“Дихання світу”

1. Коли ранок народжується в росі,

І сонце торкається тихо землі,

Я чую, як світ промовляє мені —

“Живи, не зникай у журбі”.

2. Вітри несуть запахи гір і степів,

Де колись ми блукали удвох,

Де мрія ще дихає в кожнім з нас,

Як вічний і ніжний Бог.

3. У небі малює птах крилами шлях,

Який не знайти на мапі,

Бо він — у серці, в думках, в очах,

У тій, що ніколи не згасне.

4. І десь за обрієм тиша співа,

Як пісня дитинства в полі,

І світ зупиняється, щоб відчути

Хоч краплю людської долі.

5. І я, мов краплина у морі днів,

Блукаю між миттю й вічним,

Шукаю обличчя, яке не забув,

І тінь, що стоїть під вікном.

6. Бо навіть коли мене зрадить час,

І дні розлетяться, як пір’я,

Я вірю — душа не вмирає ніколи,

Лише переходить у світло.

7. О, якби я міг лиш мить спинить,

Ту, де сміх твій дзвенить у полі,

Я б вічність проміняв на ту мить —

І був би щасливим доволі.

8. І вітер би грав на струнах небес,

І небо б схилилось до краю,

І світ би мовчав, і вогонь воскрес,

Що спав у серцях, не згорая.

9. А зорі б палали, мов очі твої,

Що дивляться просто у душу,

І навіть якщо нас розділить світ,

Я знаю — тебе не зрушу.

10. Бо є щось більше за плоть і дні,

Щось, що не вмирає з часом,

Це подих світу у кожній весні,

Це Бог, що ховається в нас.

11. І навіть коли зима на поріг,

Прийде і накриє тишу,

Я знаю — під снігом живе життя,

Що проросте навесні знову.

12. Ми — лише подихи вічного сну,

Іскри великого дива,

Але навіть мить, коли любиш когось, —

Вона вже робить нас живими.

13. Я вдихаю світ, як ковток вина,

І серце палає в ритмі,

Бо все, що було і буде — єдна,

У вічності чистій, як миті.

14. І світло спадає крізь хмари густі,

Як благословення Боже,

І я дякую, що живу у цій мить,

Хоч завтра все може змінитись.

15. Бо життя — це музика без кінця,

То тиха, то бурна, то ніжна,

І кожен акорд — це биття серця,

І кожна пауза — вічна.

16. І в кожній квітці, у кожній росі,

Живе нескінченність душі,

І навіть коли ми мовчимо в тьмі,

Молитва звучить у тиші.

17. Я чую, як світ мене кличе знов,

У ритмі дощу й пісні,

І серце, немов новонароджений день,

Знов дихає повним світлом.

18. Бо кожна мить — це маленький шанс,

Почути, як дихає небо,

І зрозуміти, що все навкруг —

Це вічність, що живе без тебе.

19. Але ти — її частинка мала,

Що сяє, мов крихта сонця,

І навіть у темряві твоя душа

Знаходить шлях до бездоння.

20. І світ розкривається, мов вуста,

Що шепочуть: “Живи і вір”,

Бо навіть коли ти впадеш у тьму —

Тебе підніме Любов.