"Коли оживає земля"

1. Сонце торкається сплячих полів,

І з-під снігу пробивається подих,

Мов перша нота у тиші зими,

Що кличе серце до життя.

2. Розтанули криги у річці,

І вода сміється голосно,

Мов довго чекала цієї миті,

Щоб знову сказати: «Я є!»

3. Повітря пахне свіжістю й медом,

І вітер приносить тепло,

Мов руки весни обіймають землю,

Розтоплюючи тіні ночей.

4. Дерева розкривають бруньки,

Мов очі, що бачать уперше,

І навіть старі камені

Сяють під сонцем по-новому.

5. І пташки співають несміливо,

Мов світ народжується знов,

І кожен їхній трепетний звук

Несе у собі надію.

6. Квіти виходять із снів,

Мов кольори з полотна митця,

І світ набуває ритму,

Що звучить, як пісня відродження.

7. Я йду стежкою крізь поле,

Де трава ще м’яка від роси,

І кожен крок — мов пробудження,

Мов благословення небес.

8. Повітря дихає легко,

Мов душа, що скинула тягар,

І навіть серце в грудях

Б’ється інакше — живіше.

9. Десь у лісі шумлять струмки,

І вода сміється від радості,

Бо знову може бігти вільно,

Без крижаних кайданів зими.

10. І небо синє, чисте, прозоре,

Мов очі дитини, що мріє,

І навіть сонце здається ближчим,

Мов хоче торкнутись лиця.

11. Усе живе, усе говорить,

Кожен листок, кожен камінь,

Мов світ прокинувся від сну

І згадує, хто він є.

12. І в серці — м’який, теплий рух,

Мов у ньому теж проросла весна,

І я відчуваю, як кров

Тече зі світлом і силою.

13. Я дивлюсь, як земля дихає,

Як небо спускає проміння,

І в цій простій красі

Є диво, що не потребує слів.

14. І навіть вітер грає інакше,

Його ноти легкі, прозорі,

Мов сміх після довгої тиші,

Мов пісня про новий день.

15. І кожен подих весни

Наповнює серце радістю,

Бо все, що було мертвим,

Знову стало живим.

16. І я стою серед простору,

Де немає страху, лише світло,

І розумію — життя не зникло,

Воно просто чекало тепла.

17. Проліски схиляють голівки,

Мов шепочуть «дякую» небу,

І навіть камінь під ногами

Відчуває ніжність пори.

18. Коли оживає земля,

Навіть тиша має голос,

І серце відгукується в унісон

З подихом всього живого.

19. І здається, що саме зараз

Можна почати усе спочатку,

Бо весна — не просто пора,

А нагадування про надію.

20. І я стою, дивлячись у небо,

Де світло розливається золотом,

І знаю: коли оживає земля —

Оживає й душа людини.