"Тиха казка сніжної ночі"

1. Сніг опускається, тихо, повільно,

Немов хтось малює небо білим,

І світ завмирає в тиші,

Де кожна мить — мов подих чудес.

2. Вулиці вкриває пухкий оксамит,

І кроки звучать, мов відлуння снів,

І навіть вітер говорить лагідно,

Щоб не розбудити ніч.

3. Місяць дивиться крізь хмари,

І його світло торкає дахів,

Мов благословення небес,

Що сходить на землю мовчки.

4. Усе навколо сповільнюється,

І навіть час стоїть осторонь,

Дивлячись, як падають сніжинки,

Мов тіні ангельських крил.

5. І я йду серед білої тиші,

Де кожен подих пахне спокоєм,

І серце б’ється рівно, м’яко,

Мов у колисці небесних снів.

6. Дерева стоять у срібних шатах,

І блиск снігу грає на гілках,

Мов хтось розсипав мрії,

Щоб прикрасити світ нічний.

7. І навіть місяць здається ближчим,

Наче простяг руку до землі,

І в його світлі — казка жива,

Що дихає в кожній сніжинці.

8. Я чую, як ніч шепоче історії,

Про зорі, що впали на лід,

І в кожнім її подиху —

Відлуння стародавніх мрій.

9. Мороз малює візерунки на склі,

Мов художник із серцем поета,

І в цих лініях тонких і ніжних

Живе музика тиші й холоду.

10. Я бачу, як дим з димарів

Піднімається вгору, мов молитва,

І навіть він здається спокійним,

Бо знає — ніч благословенна.

11. І коли я вдихаю морозне повітря,

Воно пахне чистотою світу,

І здається, що кожен крок

Веде ближче до чуда.

12. Сніг скрипить під ногами,

І цей звук — мов пісня спокою,

Що колише душу в обіймах

Зимового сну землі.

13. Десь далеко світяться вікна,

І в кожному — теплий вогонь,

Мов маленьке серце, що б’ється

Посеред безмежної тиші.

14. Я бачу, як зорі прокидаються,

Їх світло холодне, але щире,

І небо здається прозорим,

Мов дзеркало вічності.

15. І кожна сніжинка, що падає,

Мов поцілунок невидимого Бога,

Що торкає землю, щоб нагадати —

Краса живе в простоті.

16. Ніч дихає глибоко,

І сніг укриває все рівно,

Мов ковдра любові, що гріє

Навіть серце самотності.

17. І я стою серед білої казки,

Де все здається новим і чистим,

І відчуваю, як душа

Стає прозорою, мов лід.

18. Вітер легенько рухає гілля,

Мов колише стару мелодію,

І я слухаю її в серці,

Мов шепіт спокою й миру.

19. І навіть коли світ знову прокинеться,

І день розтопить сніжну мить,

Я збережу цю ніч у пам’яті,

Мов таємницю світлого сну.

20. Бо тиха казка сніжної ночі

Не минає, а живе всередині,

Де світ — білий, а душа — чиста,

І спокій — мов молитва.