"Таємниці місячного лісу"

1. Місяць повільно сходить над лісом,

І тіні дерев сповзають на землю,

Вітер шепоче таємниці простором,

І ніч обіймає тихо, без меж.

2. Листя блищить від срібла місяця,

Мов сльози старих легенд,

І кожна гілка — наче стрічка часу,

Що веде в глибину світів.

3. Я йду стежкою серед сосен,

Де світло м’яко танцює на корі,

І чути подих ночі мов лунку,

Що шепоче: «Ти не один».

4. І навіть камінь під ногами

Мовчить, та в ньому живе спогад,

Що кожна ніч — це шанс знову

Знайти себе серед тиші сад.

5. Місяць дивиться крізь крони,

І річка відбиває його світло,

І здається, що у кожній росині

Є мить, що не згасне ніколи.

6. Ліс шепоче свої історії,

Про звірів, що ходили тут,

Про старі мрії й про втрати,

Що залишили слід у кожній гілці.

7. І вітер торкається волосся,

Мов невидимі пальці друга,

Що пам’ятає всі мої сумніви,

Але мовчить і не судить.

8. І я стою під високими деревами,

Де темрява грає промінням,

І серце відчуває спокій,

Що приходить лише вночі.

9. Місяць малює на стежках візерунки,

Мов карти забутих скарбів,

І кожен крок відкриває таємницю,

Що не можна забути ніколи.

10. Ліс дихає і шепоче,

Мов живий організм серед тиші,

І навіть зорі над ним

Мовчать, слухаючи його мову.

11. Тиша тут не пуста,

Вона повна відлуння й спогадів,

І навіть тінь на стовбурі

Мовчить, та несе сенс.

12. Я йду далі і відчуваю,

Що ліс мене пускає до себе,

Що в кожній листинці, у корінні

Є частка вічності й неба.

13. Місяць сяє яскраво,

І ріка блищить сріблом,

І здається, що навіть час

Тут сповільнив свій хід.

14. І я шепочу до дерев,

Що вони пам’ятають моє ім’я,

Що навіть у темряві

Є світло, що веде додому.

15. Ліс розкриває свої таємниці,

Без страху, без гніву, без слів,

І я ловлю кожен подих ночі,

Що приносить спокій і любов.

16. І навіть якщо прокинеться вітер,

І ворушить листя, мов хвилі,

Я знаю — він лише спостерігає

І несе ніч у свої обійми.

17. Місячне світло падає на землю,

І на воді грає блискучий танець,

І кожен крок — мов молитва,

Що співає ліс у тиші.

18. Я вдивляюсь у глибину ночі,

Де тіні стають живими істотами,

І розумію, що тут усе дихає,

Навіть те, чого не видно очами.

19. Ліс мовчить, але промовляє,

Мов стародавній священний храм,

І я стаю частиною його,

Мов подих у ритмі землі.

20. І місяць обіймає ліс,

І ніч залишається з серцем моїм,

Бо таємниці місячного лісу

Живуть у мені назавжди.