"Під зоряним небом мовчання"

1. Ніч розгорнула свій шовк над селом,

І світ затих під подихом вітру,

Лише зорі дихають теплом,

І небо співає молитву.

2. Тиша, мов дім без стін,

Де чути серце землі,

І я стою серед хвиль тіней,

Мов крапля у Божій імлі.

3. Зорі — то вікна у вічність,

Що світяться зсередини,

І в кожній є чиясь ніжність,

І спогад далекої днини.

4. Вони дивляться вниз без осуду,

Без гніву, без суєти,

І здається, що навіть у смутку

Можна знайти світи.

5. Далеко за обрій линуть

Мої думки, мов птахи,

І небо їх ніжно спиняє,

Шепочучи: “Не спіши”.

6. Бо час — лише подих хвилини,

А вічність — це просто ми,

Що дивимося вгору невинно,

Забувши земні сліди.

7. Я слухаю подих нічного неба,

І бачу — воно живе,

Бо навіть у тьмі є треба,

Що душу несе й веде.

8. І зірка падає вгору,

Мов мрія, що відпускає,

І кожна з них — то історія,

Що серце не забуває.

9. Мабуть, там, де вони горять,

Живуть забуті слова,

Що ми колись не сказали

І втратили назавжди.

10. А може, то очі рідних,

Що дивляться звідти на нас,

І їх мовчання — як сповідь,

Що вчить пробачати час.

11. Я простягаю руки в небо,

Мов хочу торкнутись душ,

Що світяться в тиші без слів,

Без меж, без тіла, без груш.

12. І розумію: ми всі

— лиш іскри короткої миті,

Та навіть у цій красі

Є сенс горіти й світити.

13. Бо ніч не страшна, коли

Ти бачиш зорі над нею,

Бо навіть у темряві

Є світло, що не старіє.

14. І я мовчу, але в серці

Говорю без слів, без звуків,

Бо навіть мовчання — дверці,

Що ведуть до глибин розлук.

15. Мене тримає простір,

Мене огортає тьма,

Та в цій безкраїй повісті

Я бачу, що смерть — німа.

16. Бо все, що колись згасало,

Тепер горить у зорі,

І навіть сльоза упала

В небо, що вічно горить.

17. Я дякую цьому світлу,

Що вміє нести тепло,

І навіть у тьмі розквітли

Душі, що зійшли на дно.

18. Бо там, де мовчить Всесвіт,

Там Бог говорить без звуків,

І зірка, що згасла, не вмерла —

Вона просто стала спогадом руки.

19. І я стою під зорями

І думаю — ми не самі,

Бо навіть коли мовчимо,

Нас слухає небо в тиші.

20. І ніч стискає в обіймах,

І світло лягає на плечі,

І я розумію: мить ця —

Є вічність, що живе у серці.