"Пісня літнього поля"

1. Літо стихає в долонях землі,

Сонце торкає колосся рукою,

Вітер шепоче пісні на межі,

І пахне світанком, і волею.

2. Поле гуде, мов старий дзвін,

Що кличе душі до спокою,

І час розчиняється в тінь,

Мов ріка — у безодню глибоку.

3. Пшениця колише думки,

Що заблукали в роках,

І пахнуть дитячі роки

На долонях, у мріях, в очах.

4. У серці бринить простота,

Мов промінь у чистій воді,

І світ — не велика мета,

А просто дихання в траві.

5. Ластівки ріжуть повітря крилами,

І небо горить над лугами,

А поле співає між хвилями,

Пшениці — мов море між нами.

6. Слухаєш — і душа стихає,

Бо це не звук — це час,

Що сам себе співає,

Не вимагаючи фраз.

7. Там, де межа і ліс,

Де вітри прощаються з хмарами,

Сидить на камінні лис,

І дивиться вдалеч парами.

8. І навіть тиша живе,

І навіть вітер — святий,

Бо в кожнім подиху є

Шепіт вічності й рай.

9. Поле дихає сонцем,

І в кожнім колосі — дух,

Що сходить із неба в віконце

І кличе забуту слух.

10. Я йду босоніж у пісню,

Де пахне життя і хліб,

І серце в мені розписне,

Мов жайвір у вічний зліт.

11. Там зупинився світ,

Без болю, без суєти,

І навіть старий граніт

Здається сповненим теплоти.

12. Кожна билинка — жива,

Кожен промінь — як благословіння,

І навіть сільська трава

Тримає у собі світіння.

13. Над полем літає молитва,

Без слів, без імен, без меж,

Мов небо, що хоче спинитись

І в землю свою перейти теж.

14. Схиляюсь до колосків,

Як до храму живої істини,

І кожен подих вітрів

Мені нагадує сповідь.

15. І світ не вимагає —

Лише дивиться в очі,

І я розумію —

Його душа мене хоче.

16. Поле — як серце Бога,

Без стін, без меж, без дверей,

І в ньому дорога дорога

До себе, до всіх людей.

17. І навіть коли піде дощ,

І грім обійме небеса,

Я знаю — в землі проросте

Молитва, що вічна, жива.

18. Бо все тут має сенс,

І навіть найменший рух,

Бо поле — це не лише день,

А вічність, що п’є кожен звук.

19. Коли вітер торкає чоло,

І листя летить навздогін,

Я бачу — життя не минуло,

Воно просто спить у зерні.

20. І я усміхаюсь полю,

І небу, що світиться знов,

Бо в кожній стеблинці — доля,

Бо все на землі — любов.