"Дихання Землі"

1

Коли світанок торкає гори,

І небо зітхає росою,

Земля прокидається поволі,

Шепочучи мовчазну молитву.

2

Дерева розкривають долоні,

Приймаючи проміння сонця,

І в їхніх листках чути пісню —

Про вічність, що спить у корінні.

3

Річка біжить крізь каміння,

Немов час — без упину,

Її голос нагадує людям,

Що все минає, але живе.

4

Птахи здіймаються в небо,

Мов мрії, що стали крилами,

І навіть вітер схиляє голову,

Коли вони торкають небо.

5

Поля дихають хлібом і медом,

Небо обіймає їх лагідно,

І десь у серці Землі

Б’ється пульс кожного світанку.

6

Квіти відкривають очі,

Вбираючи проміння й дощ,

І кожна пелюстка —

Немов подих самої любові.

7

У лісі шепоче вічність,

Коли сонце лоскоче мох,

І навіть тиша тут жива,

Бо вона — частина життя.

8

Вітер несе старі історії,

Про зірки, що впали колись,

І про душі, що стали ріками,

Щоб знову знайти спокій.

9

Гори стоять, як мудрі старці,

Мовчазні свідки часу,

І в кожній тріщині каменю

Зберігається пам’ять світу.

10

Море шумить про вічне,

Його хвилі — як серця удари,

І навіть коли шторм гримить,

Воно залишається красивим.

11

Дощ приходить, мов благословення,

Омиваючи сліди людських турбот,

І кожна крапля — це нагадування,

Що очищення приходить із небес.

12

Ніч опускає чорний плащ,

Укриваючи світ від метушні,

І зірки, немов очі Бога,

Спостерігають мовчки зверху.

13

Місяць пливе над водою,

Немов спогад про іншу добу,

І його світло торкає душу,

Нагадуючи про спокій.

14

Пустеля дихає повільно,

Та в її тиші є сила,

Бо навіть там, де здається смерть,

Життя знаходить шлях.

15

Людина йде цим шляхом,

Шукаючи своє коріння,

І часто забуває, що Земля —

Її мати, її колиска, її дім.

16

Ми чуємо її серцебиття

У шумі трави, у співі птахів,

Але лише тиша дозволяє

Відчути справжнє дихання світу.

17

Коли торкаєшся землі руками,

Вона ділиться спокоєм і теплом,

Бо все живе — одне ціле,

З’єднане невидимими нитками.

18

Навіть камінь має душу,

Бо він бачив світи, що минули,

І носить у собі пам’ять

Про дощі, вітри й вогонь.

19

Світ говорить із тими,

Хто слухає серцем, а не вухами,

Бо Земля — не просто ґрунт,

Вона — жива, вічна істота.

20

І коли ми підемо з цього світу,

Вона прийме нас знову в себе,

Щоб у новому колі життя

Ми стали частиною її дихання.