«Коли листя вчить прощатись»

1. 

Листя падає, мов наші миті,

Що відлітають у спогадах осені.

Ми дивимось, як вони кружляють,

І вчимося відпускати те, що минуло.

2. 

Кожен крок по килиму з листя —

Нагадування: все у житті має кінець.

Але краса цього прощання

Дарує ніжність серцю, мов промінь.

3. 

Вітер шепоче крізь гілки дерев,

Мов нагадує про часи щастя.

Ми слухаємо і розуміємо:

Прощатися — це теж частина життя.

4. 

І навіть коли душа болить,

І серце не хоче відпускати,

Листя тихо каже: «Це природньо,

Дозволь минулому залишитись у спогадах».

5. 

Кожен жовтий лист — мов маленька історія,

Що навчила нас чогось важливого.

Вона падає, але не зникає,

Бо живе в серці, тихо сяючи.

6. 

Осінь — це час розставань і надії,

Де все старе звільняє місце новому.

І ми ростемо, як дерева навесні,

Після того, як листя відпало.

7. 

Падає дощ, і краплі мов дзвони,

Сповіщають про минуле, що йде.

Ми стоїмо, слухаємо цей шепіт,

І вчимося цінувати тишу.

8. 

Сонце заходить крізь хмари,

Мов обіцяє: новий день буде.

Навіть після прощань і втрат

Є місце для світла й тепла.

9. 

Ми часто тримаєм те, що треба відпустити,

І плачем, бо боїмось змін.

Та листя, що кружляє у повітрі,

Вчить нас не боятися вітру.

10. 

Кожна гілка — мов дорога життя,

Що веде крізь радості й сум.

І ми розуміємо: прощання — урок,

Що робить серце глибоким і світлим.

11. 

Ми тримаєм моменти у пам’яті,

Як листя у книзі осені.

І навіть коли воно відпадає,

Воно залишається у серці назавжди.

12. 

Дерева стоять мов мудрі старці,

І дивляться, як листя летить.

Ми теж вчимося відпускати,

Щоб стати сильнішими і світлішими.

13. 

Осінь несе тишу і спокій,

Вона нагадує: усе проходить.

І у цій тиші ми чуємо себе,

І серце знаходить новий ритм.

14. 

Листя вчить прощатися без гніву,

Без жалю, без сліз від розпачу.

Бо тільки той, хто відпустив,

Може прийняти новий день.

15. 

Ми дивимось на небо і дихаємо,

Відчуваємо вітер на обличчі.

І розуміємо: життя — це мить,

Яку варто прожити щиро.

16. 

Кожен крок серед осінніх доріг

Несе тепло і світло, що лишилось.

Ми знаходимо у прощанні красу,

І серце знову вчиться любити.

17. 

Дощ стукає у вікна мов пам’ять,

Що нагадує: час іде невпинно.

Але кожна крапля — це благословення,

Що очищає душу від болю.

18. 

Ми мов ті листки, що кружляють у повітрі,

Але знаємо: падіння не кінець.

Є ще вітер, є ще сонце,

Є ще шлях, що веде до тепла.

19. 

Прощання — це не втрати, а навчання,

Що робить нас мудрими і ніжними.

І навіть серед осінніх бур

Ми знаходимо спокій і віру.

20. 

Тож слухай осінь, коли листя кружляє,

Вона шепоче про життя і надію.

Коли вчишся відпускати — серце росте,

І в ньому завжди живе світло осені.