"Осінь у серці життя"

1. 

Осінь крадеться тихо в моє серце,

Як спогад, що лишився в старому листі.

Вона пахне дощем і золотою глиною,

І нагадує: життя — швидкоплинне, як вітер.

2. 

Листя падає, мов миті наших днів,

Що колись були теплі, мов сонце.

А тепер кружляють у танці вітру,

Нагадуючи про щось втрачено і дороге.

3. 

Дерева стоять мов старі охоронці,

Їхні гілки гнуться, та не ламаються.

Так і ми, коли серце наповнене болем,

Вчимося тримати душу в рівновазі.

4. 

Осінь вчить нас відпускати,

Бо нічого не тримається вічно.

Лише спогади, як кленове листя,

Залишаються кольоровими і теплими.

5. 

Дощ стукає у вікно моєї пам’яті,

І нагадує, що навіть сльози — дар.

Вони змивають пил часу,

І залишають місце для нового світла.

6. 

Ми йдемо шляхами, вкритими жовтими листами,

Кожен крок — це урок, а не просто крок.

Бо навіть коли тіні падають довгі,

Вони малюють красу у спокої.

7. 

Вітер несе запахи далекої осені,

Змішує їх з сміхом і сумом років.

І ми відчуваємо: життя — як ця пора,

Тихе, ніжне, та водночас мудре.

8. 

Сонце променить крізь хмари похмурі,

І світить так, що хочеться дихати.

Мов нагадує: навіть у сумі є світло,

І в холоді — тепло серця.

9. 

Ми, як листя, кружляємо в повітрі,

Не знаючи, де приземлимося.

Та в кожному падінні є мить свободи,

І краса, що живе лише зараз.

10. 

Осінь шепоче, що життя — це ріка,

Що тече крізь радощі й втрати.

І ми пливемо, тримаючи руки відкриті,

Щоб спіймати теплі миті.

11. 

Тиша між падінням листя — мов пауза,

Що дає відчути себе живим.

І серце, як дерево, відкриває гілки,

Щоб прийняти вітер змін.

12. 

Ми шукаємо тепла у холодних днях,

І знаходимо його у поглядах близьких.

Бо життя — не лише сонце й радість,

А й сум, що робить нас глибшими.

13. 

Падає ніч, вкриваючи землю темрявою,

Та зірки мерехтять крізь туман.

І ми розуміємо: навіть коли втрати великі,

Є місце для надії у серці.

14. 

Жовте листя нагадує про зрілість,

Про час, коли ми вчимося прощати.

І кожен крок серед осінніх доріг

Несе тепло тих, хто йде поруч.

15. 

Дерева схиляються, мов старі мудреці,

Вчать нас терпінню й смиренню.

Бо лише той, хто сприймає зміни,

Знає ціну життя.

16. 

І навіть холодний вітер не страшний,

Якщо серце тримає вогонь.

Він розганяє туман і нагадує,

Що світло завжди повертається.

17. 

Ми вчимося слухати шепіт осені,

Його мову про втрати й надії.

Вона тихо каже: «Ти живеш, і це — дар,

Цінуй кожну мить».

18. 

Кожен день — як новий лист на дереві,

Що ще не впав і ще не пожовк.

Ми можемо вибрати, що нам залишити,

А що відпустити у вітер.

19. 

Осінь у серці життя — це урок терпіння,

Що вчить цінувати спокій і тишу.

І навіть коли ми старіємо, мов листя,

Залишається краса у кожній миті.

20. 

Тож прийми осінь, як частину себе,

Як кольоровий шлях, що веде вперед.

Бо життя — мов осінь: прекрасне й швидкоплинне,

І лише ми вирішуємо, що в ньому залишиться.