«Де серце ще пам’ятає Бога»

1. 

У світі шумів, де слова мов куля,

Де правда вмирає в тумані новин,

Є місце, де серце ще шепче тихо —

«Не бійся, я пам’ятаю Свій Дім».

2. 

Ми втратили небо в гонитві за часом,

Забули молитви, як спогади снів,

Та іноді в тиші, між болем і щастям,

Душа відчуває присутність Його крил.

3. 

Світ навчив нас бути сильними надто,

Але забрав ніжність і страх перед злом.

І ми вже не чуєм, як ангели плачуть,

Коли продаємо душу за трон.

4. 

Та десь глибоко, під пилом буденним,

Є крихітний вогник, що зветься Любов.

Він тліє, нагадуючи про вічність,

Про шлях, що веде нас знов і знов.

5. 

Ми ховаєм гріхи за усмішку щастя,

За фрази — «все добре», «мені вже ок».

Але вночі, коли серце стискає мовчання,

Питаєш: «Чи бачить ще мене Бог?»

6. 

І тоді у тиші, крізь темряву зору,

Ти чуєш не голос, а ніжний подих:

«Я тут, дитя. Я поруч, як завжди.

Ти падаєш — Я підніму тебе знову».

7. 

Світ сміється з віри, називає її слабкістю,

Та справжня сила — стояти в молитві,

Коли всі мовчать, а ти кажеш: «Спаси»,

І в серці вирує тиша, мов хвиля.

8. 

Там, де серце ще пам’ятає Бога,

Немає страху, лише спокій і світло.

Бо навіть сльоза стає благословенням,

Коли пролита з вірою в вічність.

9. 

Люди змінюють імена і ролі,

Міняють любов на короткий тріумф,

Та душа, що молиться, навіть у морі,

Залишається вірною небесам.

10. 

Час біжить, змиваючи всі дороги,

Але є стежка, що веде догори.

І якщо серце не втратило пам’ять —

Воно знайде шлях крізь бурі й сни.

11. 

Ми часто втрачаємо все, що любили,

І думаєм — це кінець для душі.

Та Бог дає втрати, щоб ми зрозуміли:

Без болю не виросте світло в тиші.

12. 

Коли світ закриває перед тобою двері,

І друзі мовчать, а серце кричить —

Згадай, як колись ти вірила в диво,

Бо диво живе там, де не знищив біль.

13. 

Там, де серце ще пам’ятає Бога,

Немає випадкових днів.

Є знак у вітрі, і слово в дощі,

І сенс у кожній дрібниці.

14. 

Не треба шукати Його у храмах —

Він ближче, ніж дихання твоє.

У погляді мами, у сяйві світанку,

У доброті, що мовчки живе.

15. 

Віра — це не свято й не пост,

Це вибір не зрадити душу.

Це здатність любити, коли холодно,

І світити, коли всі згасли.

16. 

Ми не святі, ми всі помиляємось,

Та Бог не чекає ідеальних.

Він просто чекає, коли ми повернемось,

З пораненим серцем, але щирим.

17. 

І навіть коли небо мовчить,

Це теж Його мова — глибока.

Бо тиша — це місце, де чути душу,

Де серце шепоче Його ім’я.

18. 

Ми всі колись станемо світлом,

Після сліз, після бур, після зла.

І тоді зрозумієм: усе це було,

Щоб знайти в собі Його любов.

19. 

Бо не храм і не книги спасають,

А серце, що вміє прощать.

І навіть у зруйнованих стінах

Бог живе там, де є благодать.

20. 

Тож пам’ятай, коли світ потемніє,

І ти залишишся зовсім одна —

Де серце ще пам’ятає Бога —

Там завжди світанок почина.