«Пил часу і серце вогню»

1. 

Час осідає на пальцях, мов пил,

Торкнешся — і він розсипається, тане.

Ми всі — подорожні в світі без крил,

Де мрія — єдине, що ранить і манить.

2. 

Дороги ведуть крізь тумани років,

Крізь бурі, де серце тримає на віру,

І тільки той, хто не зрадив собі,

Знаходить свій шлях серед сірого світу.

3. 

Ми падаєм вниз, щоб піднятись знов,

Щоб зрозуміти, навіщо є біль,

Бо без падінь не буває любов,

Без втрат не буває крил.

4. 

Пил часу сідає на наші обличчя,

На фото, на книги, на сни.

Та серце, якщо воно справді палає,

Не знатиме, що таке зима й сірість.

5. 

Ми — іскри в небесному океані,

Що прагнуть лиш миті тепла.

Хтось згасне в буденній омані,

А хтось — залишиться, мов зоря.

6. 

І що є життя? — то мить між «було» і «ще буде»,

То пісня, яку співаєш крізь сльози.

То слово «пробач», що рятує людину,

Коли світ руйнується знову й знову.

7. 

Скільки облич ми зустрічаєм щодня,

Та мало хто дивиться в душу.

Бо більшість боїться чужого вогню,

Що може розтопити їх кригу.

8. 

Пил часу вкриває наші думки,

Як спогади — старі фотографії.

І тільки любов не старіє ніколи,

Бо з неї починається пам'ять.

9. 

Світ обертається, змішує дні,

Стирає контури мрій і надій,

Але той, хто несе своє полум’я,

Не згасне під вагою годин.

10. 

Ми всі шукаємо вічність у мить,

І мить — у вічності схожу на дотик,

Бо час — не ворог, а просто митець,

Що малює на нас свої подихи.

11. 

І кожен, хто любив по-справжньому, знає:

Що серце — не камінь, а полум’я вічне.

Його не загасиш словами чи страхом,

Бо навіть у попелі — ще дихає світло.

12. 

Дивись на небо — там мільйони історій,

Кожна з них — чиясь боротьба.

Ми теж — комети короткої слави,

Що шукають безсмертя в ім’я добра.

13. 

Пил часу торкає наші листи,

Та не може стерти почуттів.

Бо все, що було з любові сказано,

Живе навіть після зими.

14. 

Нехай світ зітре моє ім’я,

Нехай не згадають обличчя,

Я все одно залишуся в тих,

Кому колись допоміг не впасти.

15. 

Ми всі — мандрівники між зір,

Що шукають тепла в чужих руках,

І навіть коли світ стає холодом,

Любов залишається шляхом.

16. 

Пил часу не страшний вогню,

Бо він лише вкриває поверхню,

А глибше — там, де душа мовчить,

Живе невгасиме полум’я серця.

17. 

Не бійся старіти, бо старіє лиш тіло,

А душа росте, коли пробачає,

Бо тільки любов дає безсмертя,

І лише добро ніколи не вмирає.

18. 

Життя — це мистецтво падати й встати,

Горіти, коли всі згасають,

Бути вогнем серед попелу днів,

І світлом для тих, хто шукає.

19. 

Пил часу колись розвіється в небо,

Залишить лиш те, що було справжнім,

І, може, тоді ми впізнаєм себе —

Не тінню, а вічністю ясною.

20.

Бо серце вогню не згасає ніколи,

Його не торкнеться тьма чи зима.

І навіть коли світ стане попелом —

Любов продовжить дихати в нас.