«Між шумом міст і тишею душі»

1. 

Місто не спить — воно дихає втомою,

У склі відбивається тисячі масок,

А серце мовчить, ніби просить додому,

Туди, де ще пахне дитячим щастям.

2. 

Ми женемось за світлом, що блимає в вікнах,

За мрією з пластику, з позолотою мрій,

І часом не чуємо, як у собі стиха

Плаче дитина без імені й сліз.

3. 

Вулиці — нерви великої системи,

Де люди — імпульси, короткі і плинні,

А в кожній розмові — мільйони тем,

Та жодна не лікує самотність людину.

4. 

Ми навчилися жити “на завтра”,

Забувши, що сьогодні — останній шанс,

І втрачаєм моменти, мов листя з гілля,

Що падає тихо у прірву часів.

5. 

Скільки ще днів пройде повз нас,

Поки навчимось просто дивитись в небо?

Поки згадаєм, що світ — не екран,

А дотик душі, коли хтось потребує тебе.

6. 

Ми купуєм комфорт замість спокою,

І зручність — замість тепла,

Та все ж у нічних метро і вокзалах

Звучить ще молитва, що не згасла.

7. 

Тиша приходить не тоді, коли спиш,

А коли перестаєш тікати,

Коли навіть у шумі міських кілометрів

Починаєш себе відчувати.

8. 

Хтось біжить від минулого,

Хтось — до чужих обіймів,

Але істина завжди стоїть посередині —

Там, де ти сам без страху і гриму.

9. 

Місто говорить вогнями вітрин,

Але жодне світло не гріє,

Бо справжній вогонь живе не зовні —

Він дихає тихо всередині серця.

10. 

Ми носимо втому, як дорогий костюм,

Посмішку — як прикрасу,

Та вечорами, коли падає дощ,

Кожен шукає свій дім у собі.

11. 

Між шумом міст і тишею душі

Є вузький перехід — невидимий,

Його не знайдеш у GPS,

Лише в моменті, коли все відчуваєш.

12. 

Світ навчив нас говорити гучно,

Але не слухати серце,

Ми стали героями власних фільмів,

Де правда — лише спецефект.

13. 

І все ж є люди, мов вогники в темряві,

Що не бояться мовчання,

Що носять любов, як молитву в долонях,

І світяться просто так — без причини.

14. 

Коли зупиняєшся — народжується диво,

Бо тиша — не пустота, а життя,

І саме в мовчанні росте дерево сили,

Що лікує корінням серця.

15. 

Місто колись навчиться дихати,

Не димом, а добротою,

Коли ми згадаєм, що бути людиною —

Це чути біль, а не тікати від нього.

16. 

Усміхнись, хоч би й світ похилився,

Бо в кожній тріщині є світло,

Бо навіть у темряві метро

Завжди горить хоч одна свічка.

17. 

Не бійся зупинитись — не втечеш від себе,

Коли прийме тебе тиша — ти воскреснеш,

Бо справжній шлях не вперед і не вгору,

А всередину — у власну глибину.

18. 

І тоді зрозумієш: життя не шум,

Не плани, не лайки, не швидкість,

А мить, коли хтось мовчки поруч,

І цього досить, щоб бути живим.

19. 

Між шумом міст і тишею душі

Ми всі шукаємо рівновагу,

І, може, одного дня знайдем

Ту тишу, що стане музикою.

20. 

Бо тільки коли затихає світ,

І серце лишається без декору,

Можна почути Бога в собі —

Й побачити небо у власних очах.