«Світ, що втратив небо»

1. 

Світ став мов бетонний храм без молитви,

Де душі втомились стояти в черзі,

Де серце забуло, що значить жити,

А віра сховалась в холодній вежі.

2. 

Ми стали рядками в чужих сценаріях,

Без імен, без слів — лише аватари,

І навіть у щасті відчуття старіє,

Як фото, що зникло серед примар.

3. 

Небо сховалось за смогом диму,

Де діти малюють зорі з екрана,

І час летить, мов тінь над рівниною —

Без вітру, без болю, без капітана.

4. 

Ми прагнемо світла, але боїмося

Зламати кайдани зручної ночі,

Бо істина ріже, коли озоветься,

І кличе душу до справжніх очей.

5. 

Усмішки — фільтри, серця — історії,

Пости — мов сповіді без прощення,

Ми міряєм світ не добром, а доларами,

І втрачаєм себе в натовпі тіней.

6. 

Сьогодні любов — це коротка стрічка,

Де "лайк" — замість вірності й обіймів,

Де навіть молитви вже схожі на звички,

І сльози — на фільтр із теплим фільмом.

7. 

Бездомні думки сплять під рекламами,

А вітер гуде крізь неонові шрами,

І тільки втома шепоче нам правду:

"Ми всі загубились між світлами".

8. 

Людина шукає Бога в екрані,

Питає: “Ти чуєш, коли я мовчу?”

А Він відповідає крізь шум у скронях:

“Я поруч, коли ти живеш по плечу”.

9. 

Світ, що забув про тишу ранкову,

Про запах землі, коли дощ проходить,

Тепер лише мріє про паузу в слові,

Про погляд, що душу не зрадить.

10. 

Ми всі у вагоні, що мчить у прірву,

З усмішками в телефонах,

А десь на зупинці старий пастир

Шепоче: “Згадай, де твій дім, сину...”

11. 

Ми будуєм міста з уламків часу,

А вікна — з надії, що ще прозора,

Та навіть бетон не сховає втому

Від серця, що плаче серед простору.

12. 

Скільки ще треба втрат і мовчання,

Щоб знову навчитись дякувати,

Щоб зрозуміти — любов не зникла,

Вона просто в тіні вчиться чекати.

13. 

Ніч без зірок — мов душа без віри,

Мов тіло без серця, що хоче битись,

Ми всі хоч трохи — зірки в імлі,

Що падають вниз, аби світ родився.

14. 

Хтось тихо береже свою мрію,

Як крихітну іскру під попелом зради,

І хай цей світ не повірить у диво —

Та саме такі ще вміють любити.

15. 

Світ, що втратив небо, шукає небо,

Між шумом трас і молитв старців,

І, може, колись, на краю століття,

Ми знову піднімем погляд угору.

16. 

Бо навіть у темряві є світло,

У болі — початок, а не кінець,

І навіть у серці, що стало кригою,

Є тиха іскра — Господній свіч.

17. 

Ми всі — мандрівники без карти,

З уламками віри в кишенях,

Та варто лише підняти очі —

І небо повернеться, щире, без тіні.

18. 

Бо кожна душа — це дзеркало неба,

Що просто забуло блистіти,

І треба не шукати десь Бога —

А дозволити Йому в собі світити.

19. 

Світ, що втратив небо, ще не загинув,

Він просто заснув під вагою диму,

Та прийде день — і зійде тиша,

І ми прокинемось справжні, живі.

20. 

І, може, тоді, на світанні нового,

Коли згасне остання омана,

Ми знову відчуєм — небо живе,

І воно у серці, не в хмарах.